З минулого у нинішнє, заради майбутнього!..          

 

                                                  Лист фашистському офіцеру

  

   « Офіцере! Хто ви у минулому – інженер чи агроном, чи адвокат, чи кандидат наук? Чи архітектор, чи художник, чи, може, професіонал війни? Мені однаково. Сьогодні ми стоїмо один проти одного на моїй сплюндрованій українській землі, а між нами – вирита могила.

   Я – син українського народу. Мені сорок девять років. За професією я кінорежисер. Мої фільми показували у вас в Німеччині. В 1930 році у Берліні на Курфюрстендамі і ан Унтер-ден-Лінден в кінотеатрі «Камера» довго демонструвався мій фільм «Земля». Я жив тоді в Берліні, мав друзів серед  працівників німецької культури і не раз бував у них у гостях.

 Тепер ви мої «гості». Хтось із вас  на моєму ліжку, обідає за моїм столом, складає плани поневолення мого народу в моєму робочому кабінеті. Ви – завойовники. І коли я згадую про все це – мені робиться дивно. Чим  ви думаєте і що ви робите? Ви завойовники народів у середині ХХ століття?!

  Я немало прожив на світі і немало бачив і думав. Я вас питаю: Хіба сьогодні можна одній державі завойовувати другу? Адже такий спосіб розвязання взаємин між народами людство давно вже пережило. Це – анахронізм, і це було б сьогодні смішно, коли б не було небачено жахливо. Не засобами воєн, тим більше таких жорстоких де гине молодь, мусять сьогодні завойовувати собі щастя інші народи, і особливо німецький народ, який я називав колись народом золоторуким. А зараз на золотих руках поодростали звірячі кігті – хайль Гітлер! Боже мій, який колосальний дивовижний абсурд!» …

 Добре, я не буду нагадувати чим закінчив Наполеон…Багато хто зараз вкладає навіть немало труда аби навчити наш народ не ототожнювати слово «німець» зі словом «Гітлер»  чи «фашист», бо треба ж подумати і про життя, а не тільки про вашу смерть… Це ж правителі приходять і відходять, а народи ж вічні, правда?.. Мені хочеться думати, що ви читаєте цей лист. Значить, ви ще живий… Ви ще маєте відстрочку у щохвилинної смерті. У ваших дітей десь горять очі од зворушливих молитов за ваше життя. Де вони? Чи побачите ви їх? Чи, може, згниють і ваші кості у степах України… Тож, знайте – наближається час розплати за зло, за гітлеризм, за наші страждання…

За що ж загинув наш тато на полях України? – питатимуть колись ваші діти сироти… За те, що не вмів думати? Був ученим, а думати не вмів, - скажуть їм люди. – Гітлер відібрав у нього мозок… Чи переможе Німеччина у війні? Не переможе! Ні! Недовго вам гостювати на моїй українській землі…

Отже, коли у вас, офіцерів, є хоч крапля любові до свого народу, коли ви не Пілат, що гордо умиває руки, а син народу, борітися проти Гітлера! Над виритою вашою могилою я закликаю вас до життя! Переходьте на нашу сторону і тільки цим ви принесете користь в першу чергу своєму народові, а не зло, побачите… Хай живе життя! Хай розвіється тьма! »                                                                                                                      Олександр Довженко, 22 квітня 1942-й рік, Воронеж.

 

Я випадково прочитав у старому журналі цього листа, написаного нашим земляком, українцем, поважною у світовій еліті людиною. Лист був розкиданий на окремих папірцях по лінії фронту у складний час окупації гітлерівцями української землі.  Своєю змістовністю лист виказує почуття і відношення до загарбника, пророче визначає закономірний фінал його діям і формує загальне відношення до народу, який підтримав загарбницьку війну, та змальовує долю дітей, які будуть спокутувати за злочини своїх батьків… І знаєте, всі, хто читає  - якщо замінити у цьому листі тільки два слова – «Гітлер» на «Путін» і «Німеччина» на «Росія», то його у повному варіанті можна адресувати російським офіцерам і солдатам, всьому російському народові окупантові нашої української землі. Що, власне, я і хочу зробити!..

 

                                                       Полковник Микола Зеленський

              Спілка офіцерів України                                                         17 квітня 2017 рік