Ми, люди, часто задаємо собі питання: хто ми?  для чого ми існуємо ? яка наша роль у всесвіті ? Звісно, це риторичні запити, на які важко, а то і неможливо відповісти. Саме для цього і була створена філософія - наука, яка займається пошуком відповідей на питання світобудови. Та поки філософія, здається, робить неможливе, сучасні науки, такі як астрономія, фізика, біологія щодня творять дива. Відкриття раніше неймовірних масштабів тепер для нас стали буденністю. Лише гляньте, ми винайшли ліки від таких жахливих захворювань, як чума, відкрили такі далекі світи, як галактика Андромеди чи туманність Орла, віднайшли неймовірну по силі енергію у атомних та субатомних частинах в середині адронного колайдера. І усе це після століть невігластва, пригнічень та зневаги до науки як зі сторони суспільства, так і зі сторони церкви. Сьогодні ми живемо у світлу еру науково – технічного прогресу, навіть не усвідомлюючи наскільки ми щасливі. І щастя наше полягає не стільки у наших особистих справах, скільки у нашій унікальності. Лише уявіть: десь, посеред безкрайнього космічного простору, на обочині випадкової галактики зародилось дещо прекрасне. Із елементарних форм свого існування воно перетворилось  у  більш складну, а згодом еволюціонувало у ту форму, яку ми маємо змогу споглядати нині. Це «щось» є життям, і унікальності його немає меж. Вдумайтесь, вірогідність того, що усе складеться належним чином, і ви зможете це читати, я писати, хтось редагувати, а усе існувати рівна одному до мільйона. Це зачаровує, а ще той факт, що усі атоми із яких ми скомпоновані так чи інакше колись були частинами далеких зірок, вибухнувши, можливо, мільярди років тому та передавши нам усю свою сутність і енергію. Усе що ми бачимо, усе чим ми дихаємо, все що їмо – результат надскладного ядерного синтезу, здійсненого ка за коли і завершеного неймовірної потужності вибухом. Ми у буквальному сенсі діти космосу, і через це нам пощастило.