Я люблю свою країну. Я люблю її села, сходи сонця, поля, квітучі гори у Карпатах і морський бриз Одеси. Вона прекрасна, але далеко не єдина у своєму роді. Такі ж мальовничі села ви зможете відшукати у Італії, квітучі гори у австрійських Альпах, сходи сонця у Японії, а поля та морський бриз у Сполучених Штатах Америки. З усією впевненістю на душі я здатен сказати, що усі ці країни не менш квітучі, не менш сонячні ніж Україна. Та одна з глобальних проблем людства полягає у тому, що більшість людей цього не усвідомлюють. І головним винуватцем тут постає патріотизм. Це, здавалось би непомітне слово, розподіляє країни на кращі і гірші, сегрегує людей на зрадників й патріотів, які з дев’ятиповерхівки ладні стрибнути аби довести вам, що кращої країни ніж та у якій ви народились не існує. Уся ця невігласька ненависть походить від понять держава й країна. Саме через цей несправедливий розподіл на міжнародні групи люди забувають про реальні проблеми планети. Їх не цікавить глобальне потепління чи перенаселення, яке у досить швидкій перспективі зможе стати реальною загрозою. Олімп їхніх життєвих цінностей сягає лише того, як протягнути до наступного нового року, та як змінився курс долара за останній тиждень. Та це не їхня провина, а чия ми поговоримо у наступний раз. Тут я лише бажаю донести ідею того, що прекрасна, квітуча, мальовнича й різнобарвна не твоя країна, але, натомість, планета. Земля – це по-істині безподібне місце, аналогів якому немає ні у межах нашої сонячної системи, ані де-інде у найближчому космосі. Вона є нашим домом, захисником матір’ю, інколи суворою, але завжди доброю й великодушною. Та ми не усвідомлюємо цього. Навпаки, викиди парникових газів у атмосферу щороку лише збільшуються, а рівень прісної води знижується у геометричній прогресії. Ми, люди, найвеличніший здобуток еволюції, який зумів вижити й вирости як інтелектуально, так і духовно, більшості своїй занурюємо власний дім у смітті, ніби знову повертаючись у середньовіччя. Та більшість із нас забуває про це, бо цікавлють нас, нажаль, не проблеми планетарного масштабу, але локального.  Саме тому я так вболіваю за науковий прогрес. Сподіваюсь на те, що наука зуміє відкрити очі навіть тим людям, яким далі своєї країни нічого не цікаво. Можливо, мої сподівання марні, а можливо і ні. Час усе покаже.