Що таке патріотизм ? До чого він призводить ? Від чого походить ? Достеменно невідомо відповіді ні на одне з цих питань, однак я, як і багато людей по всьому світу, схиляюся до думки, що термін цей, а також те, що він за собою несе, є небезпечним у будь-якій формі його виявлення. Чому це так я вже писав у своїй статті «Космополітизм, як найпрогресивніша ідеологія світу», тож зараз я бажав би поговорити про причини патріотизму, його наслідки, а також про те, що таке «ура- патріотизм».

 

                Причин патріотизму може бути безліч: починаючи від державної пропаганди і закінчуючи власним прагненням захищати «своє болото».  Цікаво, що перше породжує друге. Та зрозуміло одне: у всіх випадках така позиція веде до руйнування й хаосу. Для прикладу візьмемо Кіндрата. Кіндрат – молодий хлопчина 25-ти років, який недавно одружився й у нього народився син. Керівництву країни, в якій проживає Кіндрат, назвемо її Дулябія, у даний відрізок часу потрібні нові горизонти для ведення бізнесу й власного збагачення, тож президент і його командування вирішують за рахунок інтервенції у слабшу країну поповнити держані й власні ресурси . Само собою, розвивати сільське господарство, промисловість було б дорого, тож влада, за допомогою державних ЗМІ, створює образ ворога в лиці країни-сусіда, й починає пропаганду воєнних дій. Мотиватором агресії виступає патріотизм, який, по мірі наростання, переростає у Кіндрата в більш запущену форму – «ура-патріотизм». І таких як Кіндрат є тисячі, в тому числі й у країні, в яку вторгається Дулябія. Та що саме цікаве, керівники країн, зазвичай, самі по собі є космополітами й воєнні дії вони ведуть не задля покращення соціального устрою, а лише для обопільного збагачення керівництва обох країн. Саме так – керівники країн-агресорів знаходять спільну мову й беруть вигоду з воєнних дій саме для себе, а не для свого народу. Ось чому патріотизм є небезпечний, тому що він породжує ненависть серед людей, які, по суті, не відрізняються ні за соціальним, ні за економічним рівнем розвитку. Та якби Кіндрат був далекоглядніший, якби розумів, що між Дулябією і країною, на яку вона напала, немає ніякої різниці, він би не захотів іти й захищати інтереси керівників держави, говорячи, що захищає свою сім’ю. Та прикриваючись любов’ю до клаптика цієї планети, такі як Кіндрат ідуть на смерть, поки правителі на цьому наживаються. Саме ілюзія любові до країни породжує ненависть, а не любов. Та уявіть, якби всі сім мільярдів людей, раптово, стали патріотами планети ? Що, якби кожен думав не про свою землю, а про всіх і зразу ? Уявіть устрій, при якому всі ресурси планети були б направлені на зменшення кількості парникових газів, чи покращення екологічних умов в цілому. Утопія, у якій немає несправедливого розподілу на більших і менших, але є розуміння і, що саме головне, любов. Це здається неможливим, але, як говорив Жан Фреско, неможливість – це всього лиш етап, який рано чи пізно переросте в нову ланку розвитку. Саме проект усього його життя «Венера» займається створенням стійкого технократичного суспільства, що утворить цивілізацію з міцним науково-економічним устроєм, де не буде місця ненависті й війнам, але, натомість, всі ресурси планети будуть визнані спадщиною всіх жителів Землі. Потрібно розуміти, що майбутнє потребує нових ідей, які будуть незалежними від старих порядків, адже будуть сформовані новим поколінням, яке не знає, що таке примусова війна окремих персон ресурсами цілих держав. Майбутнє, яке пропонує нам Фреско, сьогодні здається неможливим і навіть утопічним, однак колись неможливими здавались польоти в космос чи операції на людях, сьогодні ж це частина нашого життя. Тож вирішувати вам: вважати, що ваша країна найкраща лише тому, що ви в ній народились, чи усвідомити, що ви живете на найкрасивішій, найсприятливішій для вашого існування планеті, де, насправді, немає меж між людьми, а є лише штучно-створені кордони, зазирнути за які ми просто боїмося.