У якому б середовищі ви не зростали, над вами будуть працювати, щоб ви відповідали стандартам й нормам цього середовища – Жак Фреско.

                Передумовою для написання цієї статті стала недавня заява однієї людини, яку я, втім, вельми поважаю, про те, що служба в армії – є святим обов’язком кожного громадянина. Це обурило й водночас зацікавило мене питанням, що породжує таку позицію ? В який момент людина починає вважати, що армійська служба є обов’язком, виконувати який повинні ми всі, незалежно від наших поглядів і позицій. Мене зачепило це висловлювання, адже я не вважаю себе належним до якої-небудь нації чи етнічної групи, й зараз я постараюсь дати відповіді на наступний ряд питань: звідки виник патріотизм ? Що означає ? До чого призводить ? Як уникнути позиції «ура-патріота» й почати думати своєю головою, а не телевізором ?

                Питання про виникнення патріотизму заглиблюється у стародавні часи, коли ще не було націй і країн, але, натомість, існували племена й поселення. Кожне плем’я мало свого вождя, який був обраний або демократичним методом, тобто голосуванням, або просунувся до керма влади самостійно. Коли плем’я приходило на нові землі воно організовувало поселення й чітко визначало його кордони. Одне із таких племен, назвемо його умовно А, поселилось біля річки, що носила умовну назву Х. З часом, коли поселення розширилось, населення збільшилось і знадобились нові землі для посіву й обробки земель, вождь племені зрозумів, що йому вкрай необхідні родючі землі, що розташовані на іншій стороні ріки Х. Та перепоною для освоєння нових перспектив стало нове плем’я, - Б, що поселилось на аграрно-придатних землях на іншій стороні водойми. Само-собою, вождь племені А збирає наймудріших своїх соратників і, недовго думаючи, розуміє, що завоювати й вибити плем’я Б з потрібних його народові земель буде куди простіше й дешевше, аніж шукати нові землі в іншому місці. Будучи мудрішим аніж більшість людей зі свого племені й оцінивши воєнні ресурси поселення, він починає агітацію на війну проти плем’я Б, розповідаючи людям, які нелюди й жахливі злочинці живуть по ту сторону річки Х. Крім того вождь розповідає поселенню, що у нього, нібито, є цінна інформація про те, що плем’я Б прагне напасти й захопити «священні» землі плем’я А  Ті, будучи наївними й довірливими, недовго думаючи беруть зброю й ідуть штурмом туди, куди їм скаже вождь. Результатом усього цього стає масштабне кровопролиття, переможцем з якого, по великому рахунку, не виходить ніхто, але уявимо, що плем’я А таки змогло здобути землі племені Б. Тепер зростаючому населенню доступні всі ресурси по обидві сторони ріки, однак сім’ї воїнів племені А не надто задоволені результатом війни, виводячи той факт, що чоловік чи то батько тої чи іншої особи згинув і, як їм здається, дарма. Вождь, озираючи люд, усвідомлює, що таких сімей стає усе більше і розуміє, що якщо не придумати достовірної причини, по якій загинули годувальники їхніх сімей, крісло правителя під ним можу похитнутись. Врешті-решт, відмазка виглядає наступним чином:

                «Дорогі краяни ! Сьогодні ми зібрались тут, на цій чудовій галявині, щоб вшанувати пам'ять загиблих смертю героїв в результаті зіткнення двох племен: нашого, священного й благословенного Богом, і  вже неіснуючого, варварського й підступного, яке, окрім всіх їхніх гріхів, намагалося захопити наші, обрані Всевишнім землі ! Звертаюсь до вас, сім’ї загиблих: знайте, ваші батьки, брати й чоловіки загинули недарма, і, я впевнений, їм обов’язково на небесах віддячить сам Господь Бог ! А я ж, тут, на землі, пропоную вручити сім’ям пам’ятні медалі, в знак вічного лицарського подвигу, який здійснили наші хоробрі воїни !»

                Тривалий час такий метод діє на свідомость і психіку людей, які, будучи одурманеними обіцянкою про те, що Всевишній обов’язково попіклується про їхніх близьких, а до того ж отримавши нагороду від вождя, будуть беззаперечно слідувати наказам свого правителя. Така ж схема діє і тепер. Держава, заволікаючи до своїх союзників церкву й ЗМІ, всіма можливими методами агітує людей брати зброю у руки й воювати за інтереси правителів, аргументуючи війну тим, що «… ми захищаємо власну культуру й самобутність…»

                Важко сказати, чи нормальне таке явище як патріотизм, адже важко дослідити психологію людей, які вважають себе патріотами. Зазвичай люди, які ладні йти на будь-які вчинки заради держави, є результатом довгої й планомірної обробки пропагандою і нав’язуванням чужих думок. Причинно-наслідковий зв'язок у цьому випадку приводить нас до витоків поняття «держава», коли поселення переросли племена й отримали куди більші землі ніж простий етнос, яким вони були до цього. Та таких етносів, які стали нацією і, врешті-решт, отримали власну державу, було багато й вони по принципу природнього відбору конкурували між собою, в результаті чого з’являлись імперії і метрополії та їм підконтрольні колонії. Заради подальшої експансії імперії державі потрібні були потужні збройні сили, основою яких стане не лише новітнє обладнання, а й жива сила. Агітація людей не змінилася з часів племен і народ, в більшій мірі, теж. Та коли «маринування» в пропагандизьких гаслах, закликах, статтях, а в сучасному світі й телевізійних передачах, відбувається регулярно й послідовно, в людських свідомостях починає відкладатись поняття «патріотизм». В результаті нове покоління, яке зростає у середовищі так званих «маринованих патріотів», поневолі стає таким, як і всі. Це нормальний процес з точки зору людської психіки, адже людина повністю залежить від середовища, в якому зростає. У нас немає власних думок - в нас є лише ті, що нам нав’язали.  

                Та чи нормально це з точки зору індивідуальності ? Ні, адже кожна людина, народжена в будь-якій точці планети Земля є вільною і ніхто не повинен нав’язувати їй ті чи інші цінності до тих пір, поки вона не стане свідомою і сама не вибере той шлях, який вважає найкращим. Це стосується не лише державної політики патріотизму, а й релігії, свободи слова й всіх сфер, які в кінцевому результаті заключають усю подальшу направленість життя любого індивіда. Та на ділі ми бачимо пропагування тих ідей, які вигідні людині, яка їх нав’язує. І все це відбувається ледь не з колиски.

                У цій статті я старався довести, що патріотизм, у тій формі що ми маємо на сьогоднішній день - є непотрібною і застарілою формою правління людьми, яка, тим не менше, працює й до нині злагоджено й ефективно. Мені невідомі точні причини, по яким окремим людям при кермі тої чи іншої держави так сильно потрібно задурманювати голови свого населення, однак я посилаюся на їхню постійну жагу до особистого збагачення, як на саму банальну й нісенітну причину йти воювати. Попри все вищесказане я не проти патріотизму, адже вважаю, що в любові є концепція миру в майбутньому. Та патріотизм, який постає перед нами в XXI столітті пропонує нам не взаємну любов, не мир, не об’єднання, а війну, розруху й тисячі смертей, завуальованих під маскою «священного» обов’язку. Дуже надіюсь, що в майбутньому людство жахнеться, побачивши наслідки конфронтацій, породжених ненавистю одне до одного й зрозуміє, що патріотизм – це почуття, яке кожен повинен відчувати не до окремого клаптика землі, а до всієї планети Земля.