Інколи я маю змогу чути наступні заяви: «Націоналізм – це хороше, а головне прогресивне явище, яке змушує нас замислитись про цінність нації як єдиного цілого, а розвиток – єдиним напрямом для людини».  Знаєте, я цілком погоджуюсь із подібними висловами, адже це вірні й послідовні слова, що несуть опору відповідальності й еволюції. То чому ж я виступаю противником любої форми націоналізму ? Ну, причин на це багато, однак не всі вони потребують детального розгляду. Скажу лише, що офіційні терміни, як ,наприклад, той, що я наводив вище, не потрібно сприймати як справжню картину націоналізму, адже вони не дають повної картини  цього явища. У цій статті я хочу висвітити темну сторону терміну «націоналізм» і чому він небезпечний.

       Нація, як квінтесенція життя народу, є визначенням, яке споріднене зі словом патріотизм. Побудовані обидва ці терміни на однакових засадах, тобто на вірності й сліпій любові до місця, у якому ти живеш. Вже в котрий раз я пишу, що така позиція вигідна, в першу чергу, державному апарату, що буде вміло керувати людьми, граючи на їхніх почуттях. У більшості країн світу діє патріотичне виховання, що в подальшому переростає у націоналістичне. Звісно, у обох цих термінів є і позитивні сторони, однак хоч у деяких випадках патріотичний погляд на свою країну й призводить до процвітання, то це тимчасово. Яскравий цьому приклад Третій Рейх, де до початку війни процвітала медицина, наука й населення, однак по клацанню пальця Гітлера народ, який сліпо вірив у відокремленість нації, що, до речі, теж є результатом обробки націоналізмом, відправився на фронт захищати арійську расу. Можливо, в деяких випадках, націоналізм і призводить до процвітання, однак виключно за рахунок промивання свідомості потрібною інформацією, і коли держава досягнула піку розквіту своєї нації, а разом із ним армії, вона починає розмірковувати: а чи не розширити сферу впливу трохи далі?  Врахуйте, що таких держав є кілька. Це й призводить до конфронтації. Та правда полягає в тому, що люди навіть не задумуються, що будь-який прояв націоналізму, як пошуку самобутності індивіда веде до регресу особистості, а отже до вкраплення її у сіру масу. Коли ти відчуваєш себе боржником перед невідомою тобі групою людей, яких ти називаєш братами й сестрами – це рабство власної обмеженої свідомості, скувало яку державна пропаганда від найменшого віку.

     Думки на зразок «Моя нація – унікальна…  Мій обов'язок – захищати плем'я» є навіяними й необґрунтованими. Чому? Тому що не існує унікальних племен. Усі ми – жителі Землі, а відрізняємося лише менталітетом і традиціями. Націоналіст скаже наступний контраргумент: « Але ж у цьому й полягає сутність націоналізму, у захисті наших традицій!» Я відповім коротко: традиції – це риси племен, які в більшості своїй стали наслідком забобонів і марновірств. Для прикладу візьмемо свято Івана Купала, - традицію, яка своїм корінням сягає часів язичництва. Майже всі елементи цього дійства, такі як ворожіння на листках, стрибки через вогонь і пошук цвіту папороті є відвертим актом мракобісся й насилля над здоровим глуздом. Націоналісти твердять, що такі свята є виявом нашої самобутності, однак з моєї точки зору це примітивізм, який, по своїй суті, нічим не відрізняється від традицій народів Центральної Африки. Подібного у нашій культурі достатньо й якщо детальніше розібратись з усім цим стане зрозуміло, що врешті-решт все зводиться до примітивних вірувань. «А що ж робити з вишиванкою?  Як показати, що я українець, а не поляк?» Можна дати розлогу відповідь на ці питання, однак відповім наступним чином: старайся показати себе людиною, а не українцем. Дуже часто людям закидають звинувачення у чому-небудь, аргументуючи їхню поведінку національною ознакою. Це сумно, враховуючи, що кожна людина – індивід, і далеко не завжди її поведінка відповідає менталітету її народу. Не важливо хто ти за національністю, важлива твоя культура й етика, яка може бути відсутня при надмірній агресії, в тому числі й словесній.

       Виокремлення нації – ще одна з форм націоналізму, яка іменується шовінізмом. «Ми – вища й краща нація ніж наш сусід. Ми - чистіші, ми – розумніші, ми – все, вони – ніщо». Коли я зустрічаюсь із подібними людьми, а таких, до речі, багато, я задаю їм одне питання: де знаходяться докази ваших слів?  Що робить вас кращими?  Устрій?  Він завжди не ідеальний. Більша кількість розумних людей?  Це заслуга людей, а не нації. Найчастіше аргументи в таких людей ті ж, що й у расистів, при цьому шовіністи часто ними бувають. Як боротись із такими людьми?  Мені  невідомо, адже логікою їхню позицію не здолаєш, аргументи ж вони не сприймають. Єдиний вихід – факти й наочні приклади, що повинні знищити паразита, що засів у їхньому мозку.

 

        «То яка ж альтернатива?  Що ти пропонуєш?» Космополітизм – ось що врятує світ. Поки люди не почнуть відчувати себе частиною чогось більшого, ніж нація, до тих пір проблеми людства не будуть вирішені. Забруднення атмосфери парниковими газами, «пластикові плями» в океанах, браконьєрство, бідність, класове «провалля», відсутність нормальних умов існування в багатьох країнах Африки – це невеликий список того, що ми повинні вирішити перед тим, як задумуватись над власною самобутністю. Європеєць, азіат, темношкірий, латиноамериканець – неважливо. Нас відрізняє хіба що менталітет і традиції й обидві ці речі можна легко подолати, усвідомивши власну роль у світі. Ми – частинка чогось більшого ніж нація, але нами керує влада грошей, бізнесу й комерції, тому й залишаємось примітивістами. Націоналізм немає ніякої суті як напрям розвитку. Його ідеї локальні й ніяким чином не впливають на еволюцію особистості людини.