Про трагедію під Крутами написано тисячі статей, сотні есе і десятки книжок, кожна з який по-своєму описує і бачить події, що відбулись століття тому. «300 спартанців», «300 козаків», «300 героїчних душ» - усе це епітети, які застосовують різноманітні автори до людей, що перебували у віковому стані дитини у момент, коли куля проткнула їхні груди і вони зрозуміли, що це останнє відчуття, яке вони усвідомлять перед тим, як їхню душу підхоплять янголи… або демони, хтозна ? Та майже жоден із авторів чи то навмисно чи то не усвідомлено не бажає згадувати про те, що у крутянців були сім’ї, захоплення, почуття і бажання жити. Їм був властивий природній страх, який вони, скоріш за все, відчували, борячись із червоногвардійцями, почуття ненависті й жалю, образи й боягузливості. Усі вищеперераховані фактори – природні константи, які закладені у нас еволюційно, тож не враховувати їх, говорячи чи то про героїв, чи про жертв, неможливо. Страх закономірний, адже без нього не було б видатних особистостей, що, поборовши його, набувають величчя. То хто ж такі крутянці, герої чи мученики ? Люди, які не уявляли, що їх нащадки зроблять із них взірець. Правда полягає в тому, що будь-який герой себе героєм не вважає, адже героїчність йому приписують люди, яким подвиг іншого надає своєрідні переваги. Герой – це, в першу чергу, людина, яка чимось пожертвувала задля просування тої чи іншої ідеї. У даному випадку жертва являє собою життя. А що генерали ? Сиділи у потягу, чекаючи, поки юнаків розірвуть на шматки куди більш досвідчені й навчені вояки. Ситуація перебивається калькою на сучасні події, чи не так ? Змагаючись, вони вірили в ідею, що на той момент здавалась ілюзорною, а загинувши, залишили після себе вчинок, розсудити який доводиться нам, нащадкам. Герої чи гарматне м'ясо ? Не кожен герой може зватись героєм, якщо розглянути його вчинок детальніше, але, оглядаючись на історію, ми зрозуміємо, що саме гарматне м'ясо чинило героїчні справи. Історія знає чимало випадків самопожертви в ім’я ідеї, а цей – один із самих відомих. І це ваша справа, засуджувати чи захоплюватись, адже історія надає право на обидва цих почуття. Та важливо зрозуміти, що попри всі суб’єктивні ставлення сто років тому людство втратило понад сотню молодих історій, кожна з яких, при правильному розвитку подій, могла б стати унікальним випадком, створивши міцне підґрунтя для нащадків, якими являємось ми.