«Наше послання дуже чітке: з Бандерою в Європу не ввійдете. Ми будемо твердо вимагати від України, щоб всі справи були улагоджені до того, як Київ буде стояти біля воріт Європи з проханням про членство".

Вітольд Ващиковський.

"В України є лише два шляхи: або "бандеризація" держави, або її "бандизація". Немає третього шляху".

            Ірина Фаріон.

 

         За більш ніж тисячолітню історію український народ розтинався в різні боки, перетворюючись то в польське селянство, то в імперський етнос, то в радянську республіку. Особистості, що намагалися виправити становище шляхом радикальних змін, визволити націю і виокремити її серед інших поневолених народів виникали спонтанно, однак регулярно: Хмельницький, Залізняк, Котляревський, Грушевський… Довжелезний список виділяє одна постать, що своїм ім’ям уособлювала й втілює страх і ненависть одних людей, але й одночасно повагу й гордість інших. Таких особистостей прийнято називати «Наполеонами», адже за своєю історичною роллю вони не поступаються легендарному імператору. Це Степан Бандера. Цього року політичному діячу виповнюється 109 років, і хтозна, як довго його слава буде гриміти у контексті, відомому нам нині.

 Більшість думок про цього діяча у нас складена стереотипами, що не дають реальної картини його кроків. Двадцять шість років незалежності знадобилося, аби відновити реальні факти про нього. То хто він – Мученик ? За свої п’ятдесят років життя Степан Андрійович не лише сприяв просуванню національної ідеї, а й був основоположником інших ідей, які використовують сьогоднішні націоналісти. Набожна віра у Всевишнього перепліталась із вірою у те, що країна, оспівана у віршах Шевченка і Чубинського, буде існувати, і керувати нею будуть не росіяни, євреї, австріяки чи ще хто-небудь, а представники української нації. Логічним є те, що на Бандеру справив безпосередній вплив батько Андрій – священник, а по сумісності громадсько-культурний діяч і політик Західноукраїнської Народної Республіки. Природнім було те, що у будинку Бандер часто бували різноманітні культурні й політичні діячі, діалоги з якими могли відбуватись у малого Степана. Тут і бажання вступити в Пласт, і участь у активному громадському житті в студентські роки…  Не дивним було і вбивство Олексія Майолова, секретаря консульства СРСР у Львові, і ліквідація міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Куратором усіх цих вбивств був безпосередньо сам Степан Бандера, тож постає питання, про що це нам говорить ? В першу чергу про бунтарський дух Оунівців, а в особливості самого Степана Андрійовича. Ці вбивства – сублімація накипівшого, вираження протесту проти полонізації і голодомору, привертання уваги світової спільноти до останнього й готовність до рішучих дій.

Подальший розкол у лавах ОУН, утворення ОУН-Б, радикалізація революційного руху також стали результатом роботи діяча. 30 червня 1941 року стало фатальним днем, - днем проголошення Української Держави у Львові. Само собою, Третій Рейх на чолі з Гітлером постав перед дилемою: визнати новоутворену державу або присікти її на зародках. Фюрер обирає друге, і кілька наступних років, з 1941 по 1944 Бандера разом із своїми соратниками відсиджує строк у німецькій в’язниці «Заксенхаузен». Подальші роки Бандера проводить у вимушеній міграції, аж до самої смерті залишаючись керівником ОУН-Б. 15 жовтня 1959 року в Мюнхені пострілом із спеціального пістолета ціанистим калієм був убитий громадянин Німеччини Штефан Попель. Пізніше з’ясувалося, що жертвою нападу став уже в  ті часи легендарний політичний діяч, один із основоположників українського націоналізму Степан Бандера. Життя зробило його яскравим у погляді ровесників, а для мене – бунтарем, який попри всі намагання і спроби так і не зміг досягнути бажаного. Я не беруся засуджувати чи виправдовувати цю особистість – нехай це зроблять ті, хто сьогодні вважає себе прихильником його ідей і намірів. Для мене Степан Бандера є яскравим прикладом сильної особистості, історичною постаттю, «Наполеоном», і попри те, що мої думки на подальший устрій цього світу дещо розходяться із думками великого діяча, моє право сказати наступне: ким би ви не були: націоналістом, патріотом, космополітом чи навіть центристом, знайте: Бандера, попри всі можливі розбіжності його поглядів із вами, був уособленням справжньої людської віри у свободу, а воля – це єдина справжня цінність людини. Забери в людини волю – і що в неї залишиться ?

 

 

Любомир Лесонін, учень 10 класу Бродівської ЗОШ № 4.

 

 

 

                                                           Екстраординарні заяви потребують екстраординарних доказів.

 Карл Саган.

До написання цієї статті я готував себе  великий відрізок часу, регулярно відкладаючи її і доповнюючи власні думки аргументами, а аргументи  - фактами, які базуються на власному досвіді й досвіді багатьох людей по всьому світу. Скажу наперед: ця стаття – пряма й жорстка критика усього паранормального, містичного й забобонного. Це - виклик усім чаклунам, цілителям, езотерикам, астрологам, нумерологам, хіромантам, медіумам, провидцям і ще багато-кому, хто вирішив полонити серця і свідомості несвідомих людей мракобісною нісенітницею, що повинна була б цілком самознищитись в умовах сучасного світу технологій, науки й Інтернету. Ми – найважчий і най унікальніший здобуток багатомільярдної за роками еволюції, сьогодні, у 2017-му році, за допомогою у розшуку пропалих звертаємось не до  ґрунтовної експертизи, а до… екстрасенсів. Разом із нами еволюціонував наш мозок, а з ним і свідомість. Наш інтелект породив науку, а наука – усе, чим сьогодні ми володіємо. Нині ми здатні дати відповідь на масу фундаментальних запитань, одне з яких – походження й розвиток життя на нашій планеті. Дарвін і його легендарна праця «Походження видів» розпочали нову еру не лише в біології, а й у нашому розумінні навколишнього світу. Однак екстрасенси мені заперечать, сказавши, що я ввожу себе в оману говорячи, що я – результат довгого й випадкового збігу обставин. Ця стаття покликана зобразити протилежне. Отож, наука заради прогресу, чи екстрасенсорика й середньовічний мотлох? Об'єктивна критика завжди йде в супроводі зі суб'єктивними думками автора. Ця стаття не буде виключенням, тож якщо ви з чимось не згідні – це природно.

                      Природні докази  надприродного.

           Розпочнемо з поняття «надприродній». Цьому терміну присвячено тисячі книжок, однак, прочитавши хоч кілька з них, ви дійдете одного висновку: усі вони зводяться до думки, що надприродні фактори не здатна пояснити сучасна наука по тій причині, що вона – природня. Простіше кажучи телепатія – явище, яке знаходиться поза нашим розумінням, адже його суть не матеріальна; вона субматеріальна.  Одразу ж витікає питання: де знаходиться кордон між матерією і субматерією? Ми не зможемо дати на нього відповідь, поки не розберемось у суті надприродного. Те що являє собою річ нематеріальну може сприйматися по-різному для різних людей. Однак стандартна екстрасенсорика визначає це поняття дещо викривлено й туманно. Ось визначення з однієї із книжок: «Надприродне – це фактор, який застосовується до понять, речей, об'єктів, які мають астральну сутність і не вписуються в рамки стандартного для нас світу. Це сукупність речей, які не підкорюються законам фізики й іншим законам, присутнім у нашому матеріальному світі». Як спритно сказано! Тобто, якщо розібратись у суті цього визначення, наука й люди ніколи не зможуть дослідити фактору надприродного тому, що це вище нас самих! Для людей, що вірять у надприродні сили, однак не володіють критичним мисленням, це може здатись переконливим доказом того, що субматеріальний світ існує.  Але мене це не задовольняє. Потрібно розуміти, що навіть у випадку існування надприродного такий світ буде так чи інакше взаємодіяти з нашим, матеріальним світом. Хтось скаже: «Але ж доказів цьому багато !»  Та це ми розберемо пізніше. Якщо розібратись у суті доказів існування нематеріального, то ми дійдемо до висновку: прості люди не зможуть зрозуміти й побачити цього фактору, однак екстрасенси, за допомогою своїх вмінь і навичок, залюбки спілкуються і споглядають за подіями, що відбуваються за межею нашої реальності. Якщо ми не в змозі дослідити явища надприродного, то звернемось до тих, хто здатен це зрозуміти. Явища екстрасенсорики базуються на понятті нашого світу, як частини духовного буття, себто матерія – відголосок субматерії. Та чи доведено це ? Ні, однак і не спростовано. Але тисячі разів спростовані твердження людей, що розповсюджують подібні заяви. Наводжу приклад одного із таких випадків.

      У 80-х роках минулого століття, у часи тотального розповсюдження містифікаторів, магів і чаклунів серед західного суспільства, проводилися численні семінари новоявлених екстрасенсів, які створювали «чудеса» прямо під час цих, слід зазначити, недешевих зустрічей. Одна із таких персон, ім'я та прізвище якої тут не вказано в цілях анонімності, вгадувала імена, дати народження, події із життя тих людей, що сиділи на семінарі. І все це з такою точністю, що кров у венах схолола. За кілька років цей чоловік набув шаленої популярності серед американського суспільства, якої знала далеко не кожна голлівудська зірка. Усе йшло б ідеально, якби цією персоною не зацікавився  науковий скептик, ілюзіоніст, засновник Наукового комітету заяв про паранормальні здібності, легендарний Джеймс Ренді. В ході довгого й послідовного розслідування з'ясувалося, що в екстрасенса у вусі був прихований дистанційний міні-навушник, у який інформацію про відвідувачів  надсилала йому дружина. Саму ж інформацію аферисти збирали заздалегідь, реєструючи учасників та допитуючись у них найприватніші деталі, говорячи, що це задля перевірки телепата. Слід зазначити, що по такому ж принципу працює відоме телешоу «Битва екстрасенсів», мова про яке буде пізніше. Таким чином Ренді повністю викрив псевдо мага, змусивши того не лише визнати свою провину, а й сплатити кілька мільйонів зароблених доларів компенсації усім обманутим. І таких випадків у житті цієї неймовірної особистості безліч, і всі вони доводять: заяви про надприродні здібності – фальш і відверта брехня, інколи гарно спланована, однак не позбавлена від цього провини перед постраждалими від неї. 

   Отже, ми вияснили, що людина не здатна усвідомити суті надприродного тому, що це поняття поза нашим розумінням. Однак доказів існування подібного, якщо, звісно, не брати до уваги заяви екстрасенсів, зась. Та ми маємо чітку картину, створену з експериментів, дослідів і розслідувань, на якій майстерно зображено той факт, що всі заяви про надприродне є всього лиш фарсом, придуманим і гарно обробленим задля наживи й привертання уваги.

                 Телевізійні пристрасті.

                У заголовку цього розділу не дарма присутнє слово «пристрасть», - сильна тяга або жага до чого – не будь. Саме пристрасть охопила серця й розуми людей, коли десять років тому на екранах їхніх телевізорів з'явилось нове телешоу під назвою «Битва екстрасенсів». Те, що розпочиналось як мало бюджетний експеримент, переросло й триває до сих пір у виді прибуткового проекту, фінансування якого щорічно зростає у геометричній прогресії. За десять років свого існування «Битва…» стала одним із найрейтинговіших телешоу як у Росії, так і в Україні. Неймовірно. Цьому сприяла як яскрава та нав'язлива реклама, так і природня тяга люду до всього містичного й надприродного. Останній фактор нормальний і легко пояснюється еволюційним процесом людини, однак це не означає, що ми весь час повинні залишатись на стабільно-низькому рівні розвитку, не стараючись дізнатись більше про цей світ за допомогою дослідів і раціонального мислення.  А тепер скажіть, скільки за ці десять років на нашому телебаченні з'явилось науково-популярних чи дослідницьких передач? Не так вже й мало, однак по рейтингу жодна з них не в змозі конкурувати з «Битвою екстрасенсів». Чому це так?  Чому глядач усвідомлено вибирає простіший шлях ? Скоріш за все, це наслідок незнання багатьох аспектів зйомки цього телешоу, яке базується на передчасно вивіданої інформації, яку згодом надають екстрасенсу заради його подальшого просування до фіналу. Ви запитаєте: «Де знайдуться докази ?» Їх достатньо. Аби не затягувати я пораджу вам ознайомитись із роботами скептика Михайла Лідіна, канал якого розміщений на You Tube. Він детально розбирає, викриває і доводить, що «Битва екстрасенсів» - усього лиш фарсове телешоу, яке підтримується на плаву з ціллю отримання прибутку окремими персонами. Існує також чимала кількість свідчень, в тому числі й особистих, де люди, що брали участь у шоу, відкрито зізнаються у комерційному напряму проекту. Велику кількість таких інтерв'ю ви також знайдете на каналі вищезгаданого скептика.

      Під жорстку критику я також би хотів поставити псевдоскептиків братів Сафронових, які ніби навмисно створюють моменти прогалин під час випробовувань, якими охоче користуються екстрасенси. Звісно, на телешоу лунали заяви про сліпий і навіть подвійний сліпі методи, однак, переглянувши випуски з ними я, а також ще багато – хто дійшли висновку, що організатори передачі або не розуміють суті цього прийому, або навмисне не дотримуються постулатів методу. Так, наприклад, в ході одного з експериментів, де учасником доводилось дізнатись у якій із багатьох машин знаходиться людина, були помічені порушення норм сліпого методу, а саме: люди, яких, нібито, набирали з вулиць задля того, аби вони розташовували інших людей по автомобілях, контактували з ведучими експерименту,  а також з екстрасенсами, що не виключає «зливу» інформації останнім. Ведучим були відомі умови експерименту, випробовуваним теж, і це далеко не єдине порушення, однак одне із самих грубих і недопустимих.

     Телевізійні пристрасті набули популярності ще у 80-90-хх роках минулого століття. У цей час одним із найвідоміших телемагів був знаний Урі Геллер, здібності якого важко було назвати надприродними,  адже усе, чим володів цей чоловік - це елементарне вміння згинання ложок й інших столових приладів, що являє собою найбанальніший з усіх так званих «телепатичних вмінь». Та попри це він набув шаленої слави, а кілька років тому навіть приїжджав до України на шоу «Феномен», будучи вже давно викритим фокусником. Цей чоловік, напевне, став самим серйозним викликом для Джеймса Ренді, адже попри незначні здібності він володів значним впливом і фінансами, які дозволяли йому купувати найдорожчих адвокатів. Та врешті-решт правда перемогла: Ренді переміг Геллера, заставивши того сплатити велику суму компенсації усім обманутим. У 2007-му році Геллер у одному інтерв'ю визнав, що він лише  фокусник, а надприродні здібності приписував собі лише задля того, аби зробити шоу яскравіше.

     Місяць тому мережу сколихнула інформація про смерть одного із найвідоміших магів кінця СРСР Алана Чумака. Не слід говорити, який фурор  спричинили його так звані «сеанси по зарядці води» наприкінці 80-х років минулого століття. Люди по всій території Радянського Союзу наповнювали банки з водою, аби поставити їх перед телевізором і на власні очі глянути, якою ж магічною силою володіє цей, так званий «екстрасенс». В один час із ним на сцену магії і чаклунства вийшов не менш відомий Анатолій Кашпіровський, який проводив так звані «Сеанси здоров'я…» Обидві ці персони у якийсь час приятелювали і навіть проводили сумісні семінари, під час яких одна половина зали тримала в руках банку з водою, а інша сиділа, вилупивши очі на свого гуру. Таким чином вони заробляли, і при цьому чималі кошти. Нічого й казати, граючи на почуттях забобонного радянського і пострадянського народів можна було підняти кругленьку суму. Та правда полягає у тому, що немає жодного задокументованого випадку зцілення водою Чумака або гіпнозом Кашпіровського. Усі можливі покращення у самопочутті людей, що перебували на їх сеансах – ефект плацебо або статистично-можливе виздоровлення. До кінця 90-х років масовий психоз остаточно припинився, а маги розірвали дружбу, чи то не поділивши грошей, чи то через власні обставини.

     Телевізійні екстрасенсорні шоу – це одна з найпарадоксальніших речей у нашому суспільстві: з одного боку всі люди усвідомлюють, що це фарс, з іншого охоче вірять і переглядають ці дивні передачі. Звісно, для когось це може видатись розвагою, однак насправді подібні телешоу ведуть до регресу як розумового так і морального. Я закликаю весь розсудливий люд докорінно переглянути свої позиції щодо цього аспекту і, сподіваюсь, в майбутньому наші розуми будуть вільні від нав'язливого телевізійного мракобісся.

                Ремісія чи зцілення ?

      Для багатьох екстрасенсів характерно рекламувати свої послуги, розкриваючи себе як цілителів. Це один із найрозповсюдженіших методів привернути до себе увагу людей, які ладні платити будь-які гроші задля подолання тої чи іншої хвороби. Сьогодні, у 2017-му році, люди звертаються по медичну допомогу не до медицини, а до… гомеопатії. Це один із найбільших і неприпустиміших злочинів проти науки й здорового глузду. І справа навіть не в недосконалій системі охорони здоров'я у країнах СНД,  адже й у цивілізованих частках нашої планети люди користуються послугами гомеопатів і цілителів, що є повним абсурдом виходячи з того, що медицина в цих країнах подекуди сягнула ледь не найвищого рівня свого розвитку! За що така неповага до науки? Гомеопатія – це самий розповсюджений  вид альтернативної медицини, який базується на довгому й послідовному розведенні тих чи інших препаратів у воді, аж до поки ці препарати повністю не розтворяться і їхні молекули змішаються з молекулами води. Таким чином люди, які приймають гомеопатичні препарати, вживають просту воду або пігулки, будучи впевнинеми, що приймають  справді дієві ліки. Гадаю, що про ефект плацебо тут і говорити не слід. Розроблена й викладена Фрідріхом Ганеманом у 18 столітті вона могла сприйматись усерйоз його сучасниками, які й гадки не мали про пропорції препаратів, їх походження й принцип дії цього методу. Гомеопатія базується на антинауковій концепції про так звану «пам'ять води», і що, нібито, попри відсутність самого препарату у воді, його сила діє з потрійною потужністю. Викриттям гомеопатії займалися десятки відомих вчених і скептиків, серед яких вищезгаданий Джеймс Ренді і легендарний популяризатор науки та атеїзму, еволюційний біолог Річард Докінз. Останній написав десятки статей і есе на цю тему, зняв кілька документальних фільмів і таким чином довів, що гомеопатія базується лише на ефекті плацебо й ніякого наукового підґрунтя під собою немає. Джеймс Ренді неодноразово проводив експерименти, де з'їдав цілу коробку гомеопатичних таблеток попри те, що на зворотньому боці було написано: «… надмірне вживання може призвести до інтоксикації…» І, як ви вже могли здогадатись, із скептиком усе гаразд і по нині.

     Щодо «зцілення» на так званих «святих» джерелах, то моя позиція вкрай чітка: в озерах, де щодня купаються сотні хворих на найрізноманітніші хвороби людей, вірогідність чого-небудь підхопити куди вища, ніж зцілитися. На таких водоймах найчастіше говорять про статистику, яка, нібито, заворожує. Для прикладу візьмемо джерело, що  розташоване у Тернопільській області. В Інтернеті є чудова статистика, яку невідомо-хто створював, однак вона говорить наступне: «… близько шістдесяти людей щороку зцілюються у наших водах…» Шістдесят людей при щорічній відвідуваності у кілька тисяч… Це далеко не єдине джерело з подібною статистикою, адже подібних водойм багато за кордоном, і цифри тих, хто, нібито, зцілився, приблизно однакові. Математика проказує нам про ремісію, як нормальне явище у кількох десятків людей при хворобі тисяч. До того ж відомі випадки, коли люди лише більше заражались після відвідин цих місць. Дивно, чи не так?

    Надія помирає останньою, здоровий глузд – одразу. Люди в паніці віддають останнє  шарлатанам, які пропонують їм солодку брехню в замін на гроші й довіру. Але врешті-решт усе це ні до чого не призводить, чи це цілитель, чи цілюща вода. Медицина – одне з найвеличніших досягнень прогресу людського мозку, альтернативна – деградації.

                           Трансцендентність й іманентність.

    В широкому плані ці обидва поняття символізують антоніми одне одного, себто по Канту вони означають протилежності: духовне і матеріальне. Трансцендентне ніколи не взаємодіє з іманентним, адже це поняття розташоване вище ніж матерія, і лише небагатьом дана можливість його пізнати. Цей неширокий спектр людей зветься екстрасенсами, і це недоведений до логічного завершення фактор, який я ставлю під сумнів. Ніхто і ніщо не може стверджувати, трансцендентний світ існує, адже, як це показує практика, такі заяви є брехнею, не підтверджені фактами й дослідами. Подекуди лунають заяви про те, що всі наші наукові здобутки – непотрібний аспект людського розвитку, але, натомість, духовний світ – ось, до чого ми повинні прагнути. У таких людей я зустрічаю нерозуміння поняття «духовний». Для них «духовний» - це субматеріальний, себто поняття, яке виходить за рамки нашого світосприйняття, не входячи в межі нашого досвіду. Для цих людей людство – це експеримент, який проходить на Землі задля випробування духом. Звісно, така концепція включає творця, бога, вищої істоти, яка піклується про своє творіння і вимагає від нього дотримання духовних правил. Усе це йде всупереч науковому світосприйняттю, тобто критичному погляду на речі і прагненню до їх дослідження. Вони вважають, що наше життя – короткотривалий етап на шляху до вічного, перманентного існування. Ці люди заперечують теорію еволюції, критикують теорію струн, заперечують усі дослідження вчених говорячи, що ті нічого не розуміють у питаннях світобудови. У мене постає питання: а хто розуміє краще ніж вони? Люди, які стверджують, що людину створила вища істота, чи науковці, які пізнають наш всесвіт скептично - експериментальним шляхом?  Зазвичай перші твердо стоять на своїй позиції, і ця позиція дозволяє їм неухильно стверджувати свої слова через заперечення усієї науки. Вони використовують один ключ до багатьох дверей, науковці ж відшукують особистий ключ до кожного замка, адже вони усвідомлюють усю важкість навколишнього світу. Для мене «духовний» - це неймовірно високий прояв людської самосвідомості, інтелекту, гуманізму; це доказ культури людини, яку породила еволюція людського мозку і свідомості. Духовна людина – це та, яка здатна змінювати свою думку в силу аргументів. Духовна людина – іманентна, адже вона заперечує існування чогось вищого ніж матерія, однак коли знайдуться факти, які будуть підтверджувати існування трансцендентного, вона змінить свою позицію. Багато людей вірять у існування надприродного лише по причині своєї необізнаності, однак, як казав Річард Докінз: « Заперечення надприродного – один із етапів дорослішання людства». Так і з необізнаністю, яка повинна бути викорінена за допомогою ґрунтовної освіти раз і назавжди.

                          Альтернатива марновірству, отже…

      Людям потрібно усвідомити себе як частину екосистеми, під назвою природа. Природа не розуміє духовності, адже вона надто складна для неї, але у складності полягає її велич і неповторність. Та що може бути прекрасніше, ніж досліджувати цю неймовірну за складністю, але величну за суттю систему випадкових збігів і байдужих результатів? Це – єдина людська суть, яка спершу відкривалась нам примітивно, за допомогою марновірств, але згодом ми еволюціонували і дійшли до дисципліни, що об'єднує усіх нас під одним прагненням – наука. В першу чергу це розвиток, який пізнається у дослідженнях, адже чим більше ми знаємо про те, що нас оточує, тим прогресивнішими ми є з точки зору нашої бутності. Усе свідоме людство повинно об'єднатися під одним гаслом, яке стане кредо майбутнього: наука заради прогресу, прогрес заради науки. У світі, де панує це правило, немає місця екстрасенсам, адже вони – представники минулого середньовічного мотлоху, етап якого ми вже перейшли. Я вірю і знаю, що наука – це єдиний і невідворотний шлях людства, і чим більше ми будемо пізнавати про світ, тим менше містики у ньому буде залишатись.

 

 

 

Інколи я маю змогу чути наступні заяви: «Націоналізм – це хороше, а головне прогресивне явище, яке змушує нас замислитись про цінність нації як єдиного цілого, а розвиток – єдиним напрямом для людини».  Знаєте, я цілком погоджуюсь із подібними висловами, адже це вірні й послідовні слова, що несуть опору відповідальності й еволюції. То чому ж я виступаю противником любої форми націоналізму ? Ну, причин на це багато, однак не всі вони потребують детального розгляду. Скажу лише, що офіційні терміни, як ,наприклад, той, що я наводив вище, не потрібно сприймати як справжню картину націоналізму, адже вони не дають повної картини  цього явища. У цій статті я хочу висвітити темну сторону терміну «націоналізм» і чому він небезпечний.

       Нація, як квінтесенція життя народу, є визначенням, яке споріднене зі словом патріотизм. Побудовані обидва ці терміни на однакових засадах, тобто на вірності й сліпій любові до місця, у якому ти живеш. Вже в котрий раз я пишу, що така позиція вигідна, в першу чергу, державному апарату, що буде вміло керувати людьми, граючи на їхніх почуттях. У більшості країн світу діє патріотичне виховання, що в подальшому переростає у націоналістичне. Звісно, у обох цих термінів є і позитивні сторони, однак хоч у деяких випадках патріотичний погляд на свою країну й призводить до процвітання, то це тимчасово. Яскравий цьому приклад Третій Рейх, де до початку війни процвітала медицина, наука й населення, однак по клацанню пальця Гітлера народ, який сліпо вірив у відокремленість нації, що, до речі, теж є результатом обробки націоналізмом, відправився на фронт захищати арійську расу. Можливо, в деяких випадках, націоналізм і призводить до процвітання, однак виключно за рахунок промивання свідомості потрібною інформацією, і коли держава досягнула піку розквіту своєї нації, а разом із ним армії, вона починає розмірковувати: а чи не розширити сферу впливу трохи далі?  Врахуйте, що таких держав є кілька. Це й призводить до конфронтації. Та правда полягає в тому, що люди навіть не задумуються, що будь-який прояв націоналізму, як пошуку самобутності індивіда веде до регресу особистості, а отже до вкраплення її у сіру масу. Коли ти відчуваєш себе боржником перед невідомою тобі групою людей, яких ти називаєш братами й сестрами – це рабство власної обмеженої свідомості, скувало яку державна пропаганда від найменшого віку.

     Думки на зразок «Моя нація – унікальна…  Мій обов'язок – захищати плем'я» є навіяними й необґрунтованими. Чому? Тому що не існує унікальних племен. Усі ми – жителі Землі, а відрізняємося лише менталітетом і традиціями. Націоналіст скаже наступний контраргумент: « Але ж у цьому й полягає сутність націоналізму, у захисті наших традицій!» Я відповім коротко: традиції – це риси племен, які в більшості своїй стали наслідком забобонів і марновірств. Для прикладу візьмемо свято Івана Купала, - традицію, яка своїм корінням сягає часів язичництва. Майже всі елементи цього дійства, такі як ворожіння на листках, стрибки через вогонь і пошук цвіту папороті є відвертим актом мракобісся й насилля над здоровим глуздом. Націоналісти твердять, що такі свята є виявом нашої самобутності, однак з моєї точки зору це примітивізм, який, по своїй суті, нічим не відрізняється від традицій народів Центральної Африки. Подібного у нашій культурі достатньо й якщо детальніше розібратись з усім цим стане зрозуміло, що врешті-решт все зводиться до примітивних вірувань. «А що ж робити з вишиванкою?  Як показати, що я українець, а не поляк?» Можна дати розлогу відповідь на ці питання, однак відповім наступним чином: старайся показати себе людиною, а не українцем. Дуже часто людям закидають звинувачення у чому-небудь, аргументуючи їхню поведінку національною ознакою. Це сумно, враховуючи, що кожна людина – індивід, і далеко не завжди її поведінка відповідає менталітету її народу. Не важливо хто ти за національністю, важлива твоя культура й етика, яка може бути відсутня при надмірній агресії, в тому числі й словесній.

       Виокремлення нації – ще одна з форм націоналізму, яка іменується шовінізмом. «Ми – вища й краща нація ніж наш сусід. Ми - чистіші, ми – розумніші, ми – все, вони – ніщо». Коли я зустрічаюсь із подібними людьми, а таких, до речі, багато, я задаю їм одне питання: де знаходяться докази ваших слів?  Що робить вас кращими?  Устрій?  Він завжди не ідеальний. Більша кількість розумних людей?  Це заслуга людей, а не нації. Найчастіше аргументи в таких людей ті ж, що й у расистів, при цьому шовіністи часто ними бувають. Як боротись із такими людьми?  Мені  невідомо, адже логікою їхню позицію не здолаєш, аргументи ж вони не сприймають. Єдиний вихід – факти й наочні приклади, що повинні знищити паразита, що засів у їхньому мозку.

 

        «То яка ж альтернатива?  Що ти пропонуєш?» Космополітизм – ось що врятує світ. Поки люди не почнуть відчувати себе частиною чогось більшого, ніж нація, до тих пір проблеми людства не будуть вирішені. Забруднення атмосфери парниковими газами, «пластикові плями» в океанах, браконьєрство, бідність, класове «провалля», відсутність нормальних умов існування в багатьох країнах Африки – це невеликий список того, що ми повинні вирішити перед тим, як задумуватись над власною самобутністю. Європеєць, азіат, темношкірий, латиноамериканець – неважливо. Нас відрізняє хіба що менталітет і традиції й обидві ці речі можна легко подолати, усвідомивши власну роль у світі. Ми – частинка чогось більшого ніж нація, але нами керує влада грошей, бізнесу й комерції, тому й залишаємось примітивістами. Націоналізм немає ніякої суті як напрям розвитку. Його ідеї локальні й ніяким чином не впливають на еволюцію особистості людини.