Інколи я маю змогу чути наступні заяви: «Націоналізм – це хороше, а головне прогресивне явище, яке змушує нас замислитись про цінність нації як єдиного цілого, а розвиток – єдиним напрямом для людини».  Знаєте, я цілком погоджуюсь із подібними висловами, адже це вірні й послідовні слова, що несуть опору відповідальності й еволюції. То чому ж я виступаю противником любої форми націоналізму ? Ну, причин на це багато, однак не всі вони потребують детального розгляду. Скажу лише, що офіційні терміни, як ,наприклад, той, що я наводив вище, не потрібно сприймати як справжню картину націоналізму, адже вони не дають повної картини  цього явища. У цій статті я хочу висвітити темну сторону терміну «націоналізм» і чому він небезпечний.

       Нація, як квінтесенція життя народу, є визначенням, яке споріднене зі словом патріотизм. Побудовані обидва ці терміни на однакових засадах, тобто на вірності й сліпій любові до місця, у якому ти живеш. Вже в котрий раз я пишу, що така позиція вигідна, в першу чергу, державному апарату, що буде вміло керувати людьми, граючи на їхніх почуттях. У більшості країн світу діє патріотичне виховання, що в подальшому переростає у націоналістичне. Звісно, у обох цих термінів є і позитивні сторони, однак хоч у деяких випадках патріотичний погляд на свою країну й призводить до процвітання, то це тимчасово. Яскравий цьому приклад Третій Рейх, де до початку війни процвітала медицина, наука й населення, однак по клацанню пальця Гітлера народ, який сліпо вірив у відокремленість нації, що, до речі, теж є результатом обробки націоналізмом, відправився на фронт захищати арійську расу. Можливо, в деяких випадках, націоналізм і призводить до процвітання, однак виключно за рахунок промивання свідомості потрібною інформацією, і коли держава досягнула піку розквіту своєї нації, а разом із ним армії, вона починає розмірковувати: а чи не розширити сферу впливу трохи далі?  Врахуйте, що таких держав є кілька. Це й призводить до конфронтації. Та правда полягає в тому, що люди навіть не задумуються, що будь-який прояв націоналізму, як пошуку самобутності індивіда веде до регресу особистості, а отже до вкраплення її у сіру масу. Коли ти відчуваєш себе боржником перед невідомою тобі групою людей, яких ти називаєш братами й сестрами – це рабство власної обмеженої свідомості, скувало яку державна пропаганда від найменшого віку.

     Думки на зразок «Моя нація – унікальна…  Мій обов'язок – захищати плем'я» є навіяними й необґрунтованими. Чому? Тому що не існує унікальних племен. Усі ми – жителі Землі, а відрізняємося лише менталітетом і традиціями. Націоналіст скаже наступний контраргумент: « Але ж у цьому й полягає сутність націоналізму, у захисті наших традицій!» Я відповім коротко: традиції – це риси племен, які в більшості своїй стали наслідком забобонів і марновірств. Для прикладу візьмемо свято Івана Купала, - традицію, яка своїм корінням сягає часів язичництва. Майже всі елементи цього дійства, такі як ворожіння на листках, стрибки через вогонь і пошук цвіту папороті є відвертим актом мракобісся й насилля над здоровим глуздом. Націоналісти твердять, що такі свята є виявом нашої самобутності, однак з моєї точки зору це примітивізм, який, по своїй суті, нічим не відрізняється від традицій народів Центральної Африки. Подібного у нашій культурі достатньо й якщо детальніше розібратись з усім цим стане зрозуміло, що врешті-решт все зводиться до примітивних вірувань. «А що ж робити з вишиванкою?  Як показати, що я українець, а не поляк?» Можна дати розлогу відповідь на ці питання, однак відповім наступним чином: старайся показати себе людиною, а не українцем. Дуже часто людям закидають звинувачення у чому-небудь, аргументуючи їхню поведінку національною ознакою. Це сумно, враховуючи, що кожна людина – індивід, і далеко не завжди її поведінка відповідає менталітету її народу. Не важливо хто ти за національністю, важлива твоя культура й етика, яка може бути відсутня при надмірній агресії, в тому числі й словесній.

       Виокремлення нації – ще одна з форм націоналізму, яка іменується шовінізмом. «Ми – вища й краща нація ніж наш сусід. Ми - чистіші, ми – розумніші, ми – все, вони – ніщо». Коли я зустрічаюсь із подібними людьми, а таких, до речі, багато, я задаю їм одне питання: де знаходяться докази ваших слів?  Що робить вас кращими?  Устрій?  Він завжди не ідеальний. Більша кількість розумних людей?  Це заслуга людей, а не нації. Найчастіше аргументи в таких людей ті ж, що й у расистів, при цьому шовіністи часто ними бувають. Як боротись із такими людьми?  Мені  невідомо, адже логікою їхню позицію не здолаєш, аргументи ж вони не сприймають. Єдиний вихід – факти й наочні приклади, що повинні знищити паразита, що засів у їхньому мозку.

 

        «То яка ж альтернатива?  Що ти пропонуєш?» Космополітизм – ось що врятує світ. Поки люди не почнуть відчувати себе частиною чогось більшого, ніж нація, до тих пір проблеми людства не будуть вирішені. Забруднення атмосфери парниковими газами, «пластикові плями» в океанах, браконьєрство, бідність, класове «провалля», відсутність нормальних умов існування в багатьох країнах Африки – це невеликий список того, що ми повинні вирішити перед тим, як задумуватись над власною самобутністю. Європеєць, азіат, темношкірий, латиноамериканець – неважливо. Нас відрізняє хіба що менталітет і традиції й обидві ці речі можна легко подолати, усвідомивши власну роль у світі. Ми – частинка чогось більшого ніж нація, але нами керує влада грошей, бізнесу й комерції, тому й залишаємось примітивістами. Націоналізм немає ніякої суті як напрям розвитку. Його ідеї локальні й ніяким чином не впливають на еволюцію особистості людини. 

У якому б середовищі ви не зростали, над вами будуть працювати, щоб ви відповідали стандартам й нормам цього середовища – Жак Фреско.

                Передумовою для написання цієї статті стала недавня заява однієї людини, яку я, втім, вельми поважаю, про те, що служба в армії – є святим обов’язком кожного громадянина. Це обурило й водночас зацікавило мене питанням, що породжує таку позицію ? В який момент людина починає вважати, що армійська служба є обов’язком, виконувати який повинні ми всі, незалежно від наших поглядів і позицій. Мене зачепило це висловлювання, адже я не вважаю себе належним до якої-небудь нації чи етнічної групи, й зараз я постараюсь дати відповіді на наступний ряд питань: звідки виник патріотизм ? Що означає ? До чого призводить ? Як уникнути позиції «ура-патріота» й почати думати своєю головою, а не телевізором ?

                Питання про виникнення патріотизму заглиблюється у стародавні часи, коли ще не було націй і країн, але, натомість, існували племена й поселення. Кожне плем’я мало свого вождя, який був обраний або демократичним методом, тобто голосуванням, або просунувся до керма влади самостійно. Коли плем’я приходило на нові землі воно організовувало поселення й чітко визначало його кордони. Одне із таких племен, назвемо його умовно А, поселилось біля річки, що носила умовну назву Х. З часом, коли поселення розширилось, населення збільшилось і знадобились нові землі для посіву й обробки земель, вождь племені зрозумів, що йому вкрай необхідні родючі землі, що розташовані на іншій стороні ріки Х. Та перепоною для освоєння нових перспектив стало нове плем’я, - Б, що поселилось на аграрно-придатних землях на іншій стороні водойми. Само-собою, вождь племені А збирає наймудріших своїх соратників і, недовго думаючи, розуміє, що завоювати й вибити плем’я Б з потрібних його народові земель буде куди простіше й дешевше, аніж шукати нові землі в іншому місці. Будучи мудрішим аніж більшість людей зі свого племені й оцінивши воєнні ресурси поселення, він починає агітацію на війну проти плем’я Б, розповідаючи людям, які нелюди й жахливі злочинці живуть по ту сторону річки Х. Крім того вождь розповідає поселенню, що у нього, нібито, є цінна інформація про те, що плем’я Б прагне напасти й захопити «священні» землі плем’я А  Ті, будучи наївними й довірливими, недовго думаючи беруть зброю й ідуть штурмом туди, куди їм скаже вождь. Результатом усього цього стає масштабне кровопролиття, переможцем з якого, по великому рахунку, не виходить ніхто, але уявимо, що плем’я А таки змогло здобути землі племені Б. Тепер зростаючому населенню доступні всі ресурси по обидві сторони ріки, однак сім’ї воїнів племені А не надто задоволені результатом війни, виводячи той факт, що чоловік чи то батько тої чи іншої особи згинув і, як їм здається, дарма. Вождь, озираючи люд, усвідомлює, що таких сімей стає усе більше і розуміє, що якщо не придумати достовірної причини, по якій загинули годувальники їхніх сімей, крісло правителя під ним можу похитнутись. Врешті-решт, відмазка виглядає наступним чином:

                «Дорогі краяни ! Сьогодні ми зібрались тут, на цій чудовій галявині, щоб вшанувати пам'ять загиблих смертю героїв в результаті зіткнення двох племен: нашого, священного й благословенного Богом, і  вже неіснуючого, варварського й підступного, яке, окрім всіх їхніх гріхів, намагалося захопити наші, обрані Всевишнім землі ! Звертаюсь до вас, сім’ї загиблих: знайте, ваші батьки, брати й чоловіки загинули недарма, і, я впевнений, їм обов’язково на небесах віддячить сам Господь Бог ! А я ж, тут, на землі, пропоную вручити сім’ям пам’ятні медалі, в знак вічного лицарського подвигу, який здійснили наші хоробрі воїни !»

                Тривалий час такий метод діє на свідомость і психіку людей, які, будучи одурманеними обіцянкою про те, що Всевишній обов’язково попіклується про їхніх близьких, а до того ж отримавши нагороду від вождя, будуть беззаперечно слідувати наказам свого правителя. Така ж схема діє і тепер. Держава, заволікаючи до своїх союзників церкву й ЗМІ, всіма можливими методами агітує людей брати зброю у руки й воювати за інтереси правителів, аргументуючи війну тим, що «… ми захищаємо власну культуру й самобутність…»

                Важко сказати, чи нормальне таке явище як патріотизм, адже важко дослідити психологію людей, які вважають себе патріотами. Зазвичай люди, які ладні йти на будь-які вчинки заради держави, є результатом довгої й планомірної обробки пропагандою і нав’язуванням чужих думок. Причинно-наслідковий зв'язок у цьому випадку приводить нас до витоків поняття «держава», коли поселення переросли племена й отримали куди більші землі ніж простий етнос, яким вони були до цього. Та таких етносів, які стали нацією і, врешті-решт, отримали власну державу, було багато й вони по принципу природнього відбору конкурували між собою, в результаті чого з’являлись імперії і метрополії та їм підконтрольні колонії. Заради подальшої експансії імперії державі потрібні були потужні збройні сили, основою яких стане не лише новітнє обладнання, а й жива сила. Агітація людей не змінилася з часів племен і народ, в більшій мірі, теж. Та коли «маринування» в пропагандизьких гаслах, закликах, статтях, а в сучасному світі й телевізійних передачах, відбувається регулярно й послідовно, в людських свідомостях починає відкладатись поняття «патріотизм». В результаті нове покоління, яке зростає у середовищі так званих «маринованих патріотів», поневолі стає таким, як і всі. Це нормальний процес з точки зору людської психіки, адже людина повністю залежить від середовища, в якому зростає. У нас немає власних думок - в нас є лише ті, що нам нав’язали.  

                Та чи нормально це з точки зору індивідуальності ? Ні, адже кожна людина, народжена в будь-якій точці планети Земля є вільною і ніхто не повинен нав’язувати їй ті чи інші цінності до тих пір, поки вона не стане свідомою і сама не вибере той шлях, який вважає найкращим. Це стосується не лише державної політики патріотизму, а й релігії, свободи слова й всіх сфер, які в кінцевому результаті заключають усю подальшу направленість життя любого індивіда. Та на ділі ми бачимо пропагування тих ідей, які вигідні людині, яка їх нав’язує. І все це відбувається ледь не з колиски.

                У цій статті я старався довести, що патріотизм, у тій формі що ми маємо на сьогоднішній день - є непотрібною і застарілою формою правління людьми, яка, тим не менше, працює й до нині злагоджено й ефективно. Мені невідомі точні причини, по яким окремим людям при кермі тої чи іншої держави так сильно потрібно задурманювати голови свого населення, однак я посилаюся на їхню постійну жагу до особистого збагачення, як на саму банальну й нісенітну причину йти воювати. Попри все вищесказане я не проти патріотизму, адже вважаю, що в любові є концепція миру в майбутньому. Та патріотизм, який постає перед нами в XXI столітті пропонує нам не взаємну любов, не мир, не об’єднання, а війну, розруху й тисячі смертей, завуальованих під маскою «священного» обов’язку. Дуже надіюсь, що в майбутньому людство жахнеться, побачивши наслідки конфронтацій, породжених ненавистю одне до одного й зрозуміє, що патріотизм – це почуття, яке кожен повинен відчувати не до окремого клаптика землі, а до всієї планети Земля.

Що таке патріотизм ? До чого він призводить ? Від чого походить ? Достеменно невідомо відповіді ні на одне з цих питань, однак я, як і багато людей по всьому світу, схиляюся до думки, що термін цей, а також те, що він за собою несе, є небезпечним у будь-якій формі його виявлення. Чому це так я вже писав у своїй статті «Космополітизм, як найпрогресивніша ідеологія світу», тож зараз я бажав би поговорити про причини патріотизму, його наслідки, а також про те, що таке «ура- патріотизм».

 

                Причин патріотизму може бути безліч: починаючи від державної пропаганди і закінчуючи власним прагненням захищати «своє болото».  Цікаво, що перше породжує друге. Та зрозуміло одне: у всіх випадках така позиція веде до руйнування й хаосу. Для прикладу візьмемо Кіндрата. Кіндрат – молодий хлопчина 25-ти років, який недавно одружився й у нього народився син. Керівництву країни, в якій проживає Кіндрат, назвемо її Дулябія, у даний відрізок часу потрібні нові горизонти для ведення бізнесу й власного збагачення, тож президент і його командування вирішують за рахунок інтервенції у слабшу країну поповнити держані й власні ресурси . Само собою, розвивати сільське господарство, промисловість було б дорого, тож влада, за допомогою державних ЗМІ, створює образ ворога в лиці країни-сусіда, й починає пропаганду воєнних дій. Мотиватором агресії виступає патріотизм, який, по мірі наростання, переростає у Кіндрата в більш запущену форму – «ура-патріотизм». І таких як Кіндрат є тисячі, в тому числі й у країні, в яку вторгається Дулябія. Та що саме цікаве, керівники країн, зазвичай, самі по собі є космополітами й воєнні дії вони ведуть не задля покращення соціального устрою, а лише для обопільного збагачення керівництва обох країн. Саме так – керівники країн-агресорів знаходять спільну мову й беруть вигоду з воєнних дій саме для себе, а не для свого народу. Ось чому патріотизм є небезпечний, тому що він породжує ненависть серед людей, які, по суті, не відрізняються ні за соціальним, ні за економічним рівнем розвитку. Та якби Кіндрат був далекоглядніший, якби розумів, що між Дулябією і країною, на яку вона напала, немає ніякої різниці, він би не захотів іти й захищати інтереси керівників держави, говорячи, що захищає свою сім’ю. Та прикриваючись любов’ю до клаптика цієї планети, такі як Кіндрат ідуть на смерть, поки правителі на цьому наживаються. Саме ілюзія любові до країни породжує ненависть, а не любов. Та уявіть, якби всі сім мільярдів людей, раптово, стали патріотами планети ? Що, якби кожен думав не про свою землю, а про всіх і зразу ? Уявіть устрій, при якому всі ресурси планети були б направлені на зменшення кількості парникових газів, чи покращення екологічних умов в цілому. Утопія, у якій немає несправедливого розподілу на більших і менших, але є розуміння і, що саме головне, любов. Це здається неможливим, але, як говорив Жан Фреско, неможливість – це всього лиш етап, який рано чи пізно переросте в нову ланку розвитку. Саме проект усього його життя «Венера» займається створенням стійкого технократичного суспільства, що утворить цивілізацію з міцним науково-економічним устроєм, де не буде місця ненависті й війнам, але, натомість, всі ресурси планети будуть визнані спадщиною всіх жителів Землі. Потрібно розуміти, що майбутнє потребує нових ідей, які будуть незалежними від старих порядків, адже будуть сформовані новим поколінням, яке не знає, що таке примусова війна окремих персон ресурсами цілих держав. Майбутнє, яке пропонує нам Фреско, сьогодні здається неможливим і навіть утопічним, однак колись неможливими здавались польоти в космос чи операції на людях, сьогодні ж це частина нашого життя. Тож вирішувати вам: вважати, що ваша країна найкраща лише тому, що ви в ній народились, чи усвідомити, що ви живете на найкрасивішій, найсприятливішій для вашого існування планеті, де, насправді, немає меж між людьми, а є лише штучно-створені кордони, зазирнути за які ми просто боїмося.