Основною проблемою 21-го століття є супротив науково-технічному прогресу. Так, за найскромнішими даними, лише 50% жителів СНД довіряють сучасній медицині, а решта населення схильна застосовувати нас собі нетрадиційні, або народні методи лікування. Гадаю, що й не слід казати, що саме самолікування у більшості випадків завершується летально. Що це, як не віра в ілюзію ? Та це лише одна з багатьох проблем, пов’язаних з невірою у науку. Останнім часом у суспільстві знову стали популярні послуги екстрасенсів, ворожок, магів та інших чаклунів. Людям знову нав’язують віру в диво, яке здатне здійснитись залежно від їхнього бажання; в те, що всі явища, які вони не здатні пояснити є нічим іншим як містикою, породженою надприродними силами. То звідки ж йде корінь зла ? З неосвіченості. У більшості людей, віруючих у надможливе, кругозір, як правило, обмежений визначеною межею, яка не дає їм змоги заглянути за її кордони. Нестаток знань і породжує забобони. Чи часто ви чули подібні заклики від людей: «Не переходь дорогу, бачиш, кіт темний перейшов», або «Постав мітлу віником до верху, щоб гроші були…», і так далі. Коріння подібних забобонів сягає у сиву давнину, та бере свій початок ще в язичництві. Століттями такі вислови передавались із покоління в покоління, аби дати пояснення багатьом речам, таким як безгрошів’я або невдача. І ось, сьогодні,  живучи на порозі нової індустріальної революції, яка повинна цілком і повністю ввести нас у світ науки, техніки та дослідження космосу, багато хто продовжує вірити у цю нісенітницю. Перо не здатне описати всю запущеність цього становища.

                Інше діло гороскопи. Мене вражає той факт, що сьогодні, коли наука досягнула найвеличніших висот за все своє існування, коли, здавалось, вона повинна була б вивести нас із темного лісу забобонів і марновірства,  є люди, які стараються всіма силами затягнути нас у цей ліс назад. Це астрологи, - люди, які, трактуючи псевдонауку, ставлять людину в один ряд з планетами та зірками. Це не бачених раніше висот гордість, яка говорить нам, що планети існують і обертаються навколо Сонця лише за для того, аби якимось магічним чином впливати на значні й незначні події у людському житті.

 Розроблена й викладена у другому столітті нашої ери древньогрецьким вченим Клавдієм  Птолемеєм, вона не мала ніякого сенсу ще тоді, коли вийшла в світ, а сьогодні, враховуючи те що відкрито всі планети сонячної системи, вона мала б бути лише пам’яткою  про минулі невіглаські часи. Але, на жаль, за підрахунками вчених більшість людей до сих пір сліпо вірять у псевдонауку, яка була придумана людьми, не відаючими навіть, що Земля кругла. І попри зрушення осі нашої планети на 23 градуси з часів Птоломея, попри все більші і більші наукові відкриття які доводять усю невіглаську позицію астрологів, люди продовжують читати гороскопи вірячи, що це система точного передбачення майбутнього. Ні, ну справді, як від позиції Марса на небосхилі може залежати загострення конфлікту на сході, або його ослаблення в Сирії ? Потрібно розуміти, що всі гороскопи, надруковані чи то в газеті чи то в інтернеті вказують нам на події, які можуть підійти любому з нас, тож гороскоп водолія можна застосувати на тисячу левів або раків. Я веду до того, що якщо ваш гороскоп на тиждень співпав з вашим життям, це значить,  що вірогідність того, що співпав він ще десяти тисячам людей які до вас не відносяться дуже і дуже велика.

 

                Отже, в цій статті я старався розвіяти всі міфи і забобони пов’язані з астрологією та марновірством, яке переслідує нас із прадавніх часів по сей день. Хочу додати, що всі забобонні або надприродні твердження є антинауковими та спростовані багаторазовими науковими дослідами. Зазначу, що все вищесказане є лише суб’єктивною думкою автора, тож чи вірити у, наприклад, гороскопи, чи ні це ваше діло. Я лише маю надію, що під впливом сучасних наукових відкриттів усі догматичні твердження будуть викоріненні та ніколи не повернуться у суспільство.

Неймовірно дивовижний той факт, що усім нам подобається мистецтво. Під словом «усім», я маю на увазі абсолютно кожного індивіда, який проживає на планеті Земля. Якщо у вас склався стереотип, що мистецтво - це картини Моне, музика Вагнера та скульптури Мікеланджело, то ви сильно помиляєтесь. Мистецтво – це те, що творить людська рука. Цим словом можна охарактеризувати гарно написаний роман, чудово зроблений стілець, гарно забинтовану руку та навіть кришталево вимиту підлогу. Мистецтво – це річ, з якою ми народжуємось, але не завжди розкриваємо у собі. Інше діло шедевр, тому що цей термін вищу степінь мистецтва. Лише тоді витвір мистецтва можна назвати шедевром, коли ви досягнули рівня віртуоза у своєму напрямку. І це правило одне для всіх, і виключень не існує. Та не обов’язково бути Караваджо, щоб малювати чудові портрети, Берніні, щоб виготовляти великі архітектурні витвори, Ньютоном, щоб досягти еволюційних висот у науці. Усе це тому, що мистецтвом є усе, що коли-небудь було, є і буде, і ніхто не в праві критикувати те, що пройшло великий шлях за для того, щоб постати перед глядачем у всій своїй складності, неповторності та красі. Бо лише той сміє критикувати, хто перевершив саму природу. Мистецтво – це увесь наш світ.                                                                                                    Мені відомо, який відсоток людей по всьому світу захоплюється наукою, - приблизно 14%. Така мізерна кількість людей зумовлена тим, що більшість із нас вважає, що наука – це, в першу чергу, складні й одноманітні лабораторії, де сидять нудні індивіди у білих халатах та вкотре вираховують якусь складну і невідому формулу. Це стереотип, який формується у людей ще в школі, де викладачі їм пояснюють, що наука є чимось складним й незрозумілим, а всі наукові відкриття є результатом довгої та наполегливої роботи. Усе, від стилю викладання, до програми освіти спрямовано на те, аби відбити у нас всяке бажання займатись дослідженням нашого світу. І ця проблема існує не лише в нас, а й у більшості країн світу. Але давайте поглянемо на науку з іншої, поетичної сторони. Лише уявіть: усе чим ми користуємось, все, що давно стало для нас буденністю було створене експериментальним науковим шляхом. Спостерігаючи за черговим запуском ракети Falcon 9 мене завжди дивувала уся складність, краса та грація цього процесу, який лише сто років тому здавався для нас чимось нездійсненним. Лише десять років тому ми й уявити не могли, що придумаємо та запустимо у космос багаторазові ракето-носії, що заощадить десятки мільйонів доларів. Та вже сьогодні Ілон Маск заявляє, що до початку наступного року виробництво цих ракет постане на конвеєр. Усе що нам звично, з чим ми зжились й не уявляємо свого життя без цих речей, усе, про що не так давно писали письменники-фантасти сьогодні стало для нас реальністю. Наука пояснює усі дива та незрозумілі випадки, які лише трапляються у природі. Як писав Річард Докінз у своїй книжці «Егоїстичний ген», «Усе: від падання крапель дощу, до сходу сонця на небосхилі було б для нас магією та дивом, як би не наука. Натомість ми знаємо, що схід Сонця є лише наслідком обертання планети навколо своєї осі, а дощ – це пара, конденсована у воду. Та лише наука та її метод ставлення під сумнів усього нового здатні врятувати нас від невігластва та показати усю красу природи у її неповторній самодостатності.»  І це цілковита правда, адже все нове невірне до тих пір, поки не доведене. Це і є основне кредо та фундаментальний принцип науки, адже саме ставлення під сумнів є тим самим «важким», як нам пояснюють у школі шляхом до найвеличніших наукових відкриттів. Лише вчора ми еволюціонували від неандертальця у гомо сапієнса, а вже сьогодні відкриваємо нові планетні системи, які знаходяться за сотні світлових років від нашого дому, та колонізуємо Марс. Це поезія науки, її мистецтво, яке постає перед нами у всій своїй красі. Саме шляхом погляду на науку через призму красоти ми зможемо розгледіти усю її неповторну складність, яка полягає не в важкості її вивчення, а в багатогранній різнобарвності, у якій вона перед нами постає. Лише шляхом показу краси науки, а не її важкості можливо завербувати нових вчених ще зі шкільних парт, бо наука потребує не нудних очкариків, як здається більшості, а винахідливих ентузіастів, які будуть прагнути до вивчення усього нового та його подальшому ставленню під сумнів. Насправді, усі ми є вченими, адже пізнаємо цей світ змалечку експериментальним шляхом, та проблема в тім, що з часом це природнє прагнення до дослідів у нас відбивають, і найчастіше освідомлено.

 

«Якщо ви володієте знанням, дайте іншим запалити від нього свої світильники.» - Лев Толстой.

Я люблю свою країну. Я люблю її села, сходи сонця, поля, квітучі гори у Карпатах і морський бриз Одеси. Вона прекрасна, але далеко не єдина у своєму роді. Такі ж мальовничі села ви зможете відшукати у Італії, квітучі гори у австрійських Альпах, сходи сонця у Японії, а поля та морський бриз у Сполучених Штатах Америки. З усією впевненістю на душі я здатен сказати, що усі ці країни не менш квітучі, не менш сонячні ніж Україна. Та одна з глобальних проблем людства полягає у тому, що більшість людей цього не усвідомлюють. І головним винуватцем тут постає патріотизм. Це, здавалось би непомітне слово, розподіляє країни на кращі і гірші, сегрегує людей на зрадників й патріотів, які з дев’ятиповерхівки ладні стрибнути аби довести вам, що кращої країни ніж та у якій ви народились не існує. Уся ця невігласька ненависть походить від понять держава й країна. Саме через цей несправедливий розподіл на міжнародні групи люди забувають про реальні проблеми планети. Їх не цікавить глобальне потепління чи перенаселення, яке у досить швидкій перспективі зможе стати реальною загрозою. Олімп їхніх життєвих цінностей сягає лише того, як протягнути до наступного нового року, та як змінився курс долара за останній тиждень. Та це не їхня провина, а чия ми поговоримо у наступний раз. Тут я лише бажаю донести ідею того, що прекрасна, квітуча, мальовнича й різнобарвна не твоя країна, але, натомість, планета. Земля – це по-істині безподібне місце, аналогів якому немає ні у межах нашої сонячної системи, ані де-інде у найближчому космосі. Вона є нашим домом, захисником матір’ю, інколи суворою, але завжди доброю й великодушною. Та ми не усвідомлюємо цього. Навпаки, викиди парникових газів у атмосферу щороку лише збільшуються, а рівень прісної води знижується у геометричній прогресії. Ми, люди, найвеличніший здобуток еволюції, який зумів вижити й вирости як інтелектуально, так і духовно, більшості своїй занурюємо власний дім у смітті, ніби знову повертаючись у середньовіччя. Та більшість із нас забуває про це, бо цікавлють нас, нажаль, не проблеми планетарного масштабу, але локального.  Саме тому я так вболіваю за науковий прогрес. Сподіваюсь на те, що наука зуміє відкрити очі навіть тим людям, яким далі своєї країни нічого не цікаво. Можливо, мої сподівання марні, а можливо і ні. Час усе покаже.