Думаю, що всі люди, які під час війни стали волонтерити: хто помагає бійцям, хто збирає необхідні речі чи бодай один раз жертвував гроші на армію - у них це вже стан душі. Це нормально, коли між останньою і наступною поїздкою на передову, волонтер використовує можливість допомогти реалізувати соціальний проект. Всі ми добре знаємо за яким принципом в нас фінансується освіта чи медицина, особливо тяжко справа йде в оновленні матеріальної бази…

Такі речі як меблі чи медичне устаткування, якщо і закупляються за державний кошт, то до закладів районного рівня вони, найчастіше, не доходять.

Тож на минулому тижні вдалося вирішити вкрай важливе питання, навіть два.

По-перше, - допомогти нашим друзям –волонтерам –Балашовій Тетяні, Артему Хмизу і Терещуку Ростиславу - у транспортуванні на територію Львівщини медичних меблів для дитячої лікарні в м.Лисичанськ, як планувалось спочатку...

Спільними зусиллями волонтерських середовищ Львова та Києва, функціональні медичні ліжка, матраци, приліжкові столики, стільці, лікарські кушетки, торшери і ще багато того, чого дуже потребує Лисичанська дитяча лікарня, вдалось віднайти в Німеччині. Переговори щодо передачі меблів для українських медичних закладів, українські волонтери вели з керівником німецької клініки Ріхардом Тюпфером. В цьому допомагала наша співгромадянка Оксана Лабач, яка зараз мешкає у Німеччині. Також на українській стороні підтримала цю благодійну акцію Оксана Сухорукова - виконавчий директор благодійного фонду «СВОЇ» в Києві, яка посприяла в оформленні всіх необхідних документів щодо розмитнення та вирішення всіх питань, пов’язаних з легальністю ввезення вантажу на Україну.

По-друге, меблів виявилося значно більше... Тут, я теж сказав своє слово і разом з Бродівським міським головою Анатолієм Белеєм нам вдалось організувати додатково фуру, котра й привезла добротні меблі, а це 40 комплектів (ліжко, матрац, приліжковий столик, стілець), тумби, кушетки до Бродівської районної лікарні.

Попередньо, ми вже узгодили з головним лікарем районної лікарні Іваном Бецем, що меблі будуть оновленні в одному із відділень лікарні і послужать для швидкого одужання пацієнтів.

Так що вже незабаром - терапевтичне відділення Бродівської центральної районної лікарні буде укомплектоване добротними сучасними меблями.

Сьогодні ще залишаються некомплекті меблі, які не було змоги привезти одразу, однією фурою… Проте, й ці речі вже зовсім скоро будуть передані районній лікарні.

Тож волонтерська допомога на цьому не завершується... І звичайно ж, краще не попадати на лікарняне ліжко, але якщо це вже й трапиться в Бродах, тоумови будуть наближені до європейських...

 

Останню поїздку на Схід автору статті довелося пропустити із-за обставин, пов’язаних зі здоров’ям батька. Проте, усі п’ять днів телефон не вгавав від дзвінків волонтерів - учасників поїздки та, власне, Героїв, до яких виїхали 30 тон зібраного громадами Бродівщини та Львова продуктів, одягу та води. Тож що там було знаю не гірше за самих учасників поїздки.

Луганський степ та балки затягнуті сосонками палають спекою. Буси намагаються пересуватися якомога хутчіше, адже повідомлення про ДРГ, котрі заходять навіть до Нового Айдару сьогодні не новина. Гуркіт вибухів наближається, коли доїжджаєш до Щастя або рухаєшся в напрямку Бахмутки (Лисичанськ-Кримське). Проте швидкої їзди теж не виходить, бо вантаж у понад 2 тонни дається взнаки. А ще - порепаний асфальт слугує природнім обмежувачем швидкості.

На в’їзді у Щастя попереджають про мінометний обстріл – обслуги терористів обмінюються між собою даними у відкритому ефірі. Після швидкого розвантаження на ТЕС, напрямок на Станицю – до хлопців з батальйону ППС «Львів». А вже потім - до наших військових з «білих казарм». Дорога на Станицю нагадує довге коло навколо точки на карті, яким є окупований Луганськ. Блок-пост на в’їзді в Станицю давно назвали «Сталінградом» - спалена техніка на в’їзді красномовно говорить сама за себе.

На передньому краї в Станиці неспокійно, як ніколи. Місцеве населення ніколи не вирізнялося тут прихильністю до українських військових. Пропаганда з Росії робить свою справу, проте Героям з батальйону «Львів» не звикати. Маленький хлопчик з місцевих приходить до наших бійців щодня. З міркувань етики і безпеки не називатимемо його ім’я, тим більше, що кличуть його «Син полка». Діти, взагалі, куди прихильніше ставляться до наших оборонців, аніж дорослі. Це надихає, каже боєць з позивним «Монгол». Хлопці тут вже старі знайомі, почуваються добре. Розвантаження, кава і далі в дорогу.

Місце стоянки бродівчан з «білих казарм» постійно змінюється. Служба у них така. Хлопці усміхнені, жартами підтримують одне одного. Передані запчастини підійшли - без них подарований свого часу бус мав би вже от-от ставати «на прикол». Прикметно, що в околицях (навіть у Севєродонецьку з Лисичанськом) із запчастинами до авто з Європи, не кажучи про сервіси, дуже туго. Тож доводиться лагодити самим.

Вода, футболки, смаколики, запчатистини, передані передачі від ГФ «Самооборна Брідщини» це добре. А от вареники, яких у літню спеку вдалося довезти, як то кажуть, цілими і неушкодженими, ідуть одразу в роботу. Тож хоча фура-холодильник коштувала, дещо таки, дорожче – солдатська радість того вартує. Велика подяка усім господиням Львова, Яворова, та Перемишлянського району за вареники. Частинка дому, інколи, коштує тут найбільше за все.

Цікаве питання виникло під час розмови за обідом. Що рухає волонтерами, котрі приїжджають на передову, не перший і не другий раз? Які мотиватори? Згадалося, як схожі питання задавали хлопці минулого літа і минулої осені. Який був їх подив, коли вони нас побачили знов з вантажем у листопаді та грудні. Побоювання, що вся допомога зникне опісля парламентських виборів таки частково підтвердилися. Як і ті факти, що зараз, перед виборами місцевими, до волонтерського полку записатися багато охочих. Ну, то нехай буде, дай їм Боже – аби навіть до листопада ця поміч не згасала. Хлопці там чекають на підтримку, а люди тут, роблячи свій вибір, самі розберуся .

Тож відповідь на запитання що рухає волонтерами не є простою. Адже за півтори року війни стомилися усі – і пожертводавці і ті, хто просить тут в тилу про цю допомогу. Проте тішить що бродівська громада тут аж ніяк не пасе задніх - зібраних спільно з ГФ «Самооборона Брідщини» понад 6 тон продуктів з городів нашого району були дуже доречними.

А рухає волонтерами, напевно почуття відповідальності і бажання підтримати останнім. Тож проситимемо у Бога здоров’я захисникам і натхнення тим, хто і надалі ними опікується.

У 66 військовому госпіталі подих війни відчуваєш найгостріше – кількість поранених тут істотно зросла за останні 2 тижні. І так по всій лінії фронту. Ворог готується до чогось більшого, чергова серія перемовин у «мінському форматі» стримує наших військових в ударах у відповідь.

Артемівськ, Бахмутка, район між Новим Айдаром і Сєвєроднецьком. Десятки передач, тонни всього. Два з половиною дні поїздок, по так званому сектору «А». Сотні рук, які вдалося потиснути і усміхнених очей.

Наступна наша 16 поїздка відбудеться на День Незалежності. Як і минулого року, ми будемо там - поруч наших Героїв. А поки що готуємося, набираємо найбільш необхідне.

Ще раз подяка усім, хто допоміг тим, що міг. Подяка від тих, хто твердо тримає зброю в руках у секторі «А» на Луганщині. Ми обов’язково переможемо! Слава Україні!

Олександр Ганущин,

 

волонтер, депутат Львівської обласної ради