9 лютого Верховна Рада України у другому читанні підтримала законопроект 4772. На більшість положень «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо добровільного приєднання територіальних громад» ті, хто вірили у децентралізацію чекали давно. Дехто з учасників політичного процесу у фінальному голосуванні показав своє справжнє ставлення до самоврядування.

O co chodzi? Або спочатку

Про необхідність схвалення законопроекту «про олійні плями» у весь голос виступали по десятому колу вже і експерти, і громадськість і, власне, представники органів місцевого самоврядування. Властиво, добровільне об'єднання навколо міст без виборів міських голів (з виборами лише частини депутатського корпусу від територій, які приєднуються), безумовно, буде великим кроком вперед. Такий механізм реально розблокує процеси створення об'єднаних громад навколо міст. До того ж, що без схвалення «олійної плями» більше двох третин об'єднаних громад, у яких вибори відбулися у 2016 році, не будуть визнані спроможними, тобто залишаться «об'єднаними селами». Саме ці аргументи мали би мобілізовувати депутатів усіх фракцій на позитивний результат голосування за законопроект 4772.

АЄОА або «особливості по-львівськи»

На етапі підготовки до другого читання у вкрай потрібному законопроекті з'явилася низка метаморфоз. Головна із них зачаїлася у вигляді поправки №52 (авторства народних депутатів Любомира Зубача і Миколи Федорука), яку врахував комітет при підготовці законопроекту до другого читання. Її зміст такий: доповнити перехідні положення Закону України «Про добровільне об'єднання громад» положенням , яке б зупиняло процеси добровільного об'єднання громад навколо міст чисельністю понад 200 тис. мешканців до врегулювання питання зі створенням міських агломерацій. І остання цитата: "До законодавчого врегулювання питання міських агломерацій положення цього Закону не поширюються на територіальні громади, адміністративний центр якої розташований на відстані 12 кілометрів від межі міста республіканського Автономної Республіки Крим, обласного значення з чисельністю населення понад 200 тисяч мешканців, а якщо межі міста не встановлені – на відстані 20 кілометрів від центру міста, крім випадків, коли до складу об’єднаної територіальної громади входить територіальна громада такого міста».

Звідкіля взялася ця суто «самопомочівська» за походженням поправка? Для цього слід заглибитися у львівські реалії літа-осені 2016 року. Вона була згенерована після того, як міська рада Львова повністю змарнувала час на консультації при напрацюванні змін до перспективних планів територій Львівської області прилеглих до Львова. Місто має межі з громадами Пустомитівського, Жовківського та Яворівського районів. "Нарізка" територій на плани перспективних громада проходила в режимі широких громадських обговорень, з прийняттям рішень сесіями районних рад. Пізніше рішення по них ухвалила Львівська обласна рада. Кому цікаво, як виглядають затверджені плани перспективних громад - Вам на малюнки нижче.

Перспективний план ОТГ Пустомитівського району. Клікніть, щоб збільшити

Перспективний план ОТГ Жовківського району. Клікніть, щоб збільшити

Перспективний план ОТГ Яворівського району. Клікніть, щоб збільшити

Але, навіть, це рішення можна корегувати, якби перемовини влади міста Львова почали б нарешті відбуватися в режимі нормального діалогу з відповідними прилеглими радами. Проте цим ніхто не займався ефективно і до проблеми зі сміттям, а зараз і поготів.

В результаті, замість того, щоб витрачати час на переговори з самоврядними органами навколишніх громад і виходити на моделі взаємодії в рамках чинного законодавства було вирішено пробувати вирішити питання «згори». При цьому, звісно, сьогодні ніхто не знає (а тепер вже й не знатиме) , яким мало би бути «законодавче врегулювання агломерацій» і найголовніше, - коли це мало б статися. Проте в разі імплементації цієї поправки ситуація з об'єднанням громад навколо міст, була б надійно «заморожена" до кращих часів. А зрештою, дійсно, - навіщо домовлятися, витрачати час і зусилля, якщо можна стриножити на рівні закону і показати - "куди подінетеся"

Експертне середовище, з яким довелося спілкуватися на цю тему цей підхід критикувало, проте не дуже голосно. Основна причина: всі знали позицію "Самопомочі" - відхилите нашу поправку, ми не голосуватимемо за закон в цілому. Розблокувати процес об'єднання у майже 200 майбутніх громадах ціною створення якогось штучного самоврядування іншого сорту біля обласних центрів - ось така була "ціна питання". Дехто з експертів відкрито визнавав, що ця поправка таки менше зло і сам закон вартує. Інші - поправку слід вилучати, а партія, яка виросла з місцевого самоврядування таки мусить підтримати настільки потрібний законопроект. Не зважайте, мовляв, на шантаж, куди ж і їм подітися.

Ось так склалися пазли на старті розгляду 4772 у другому читанні 9 лютого. Під час розгляду 52 поправку очікувано поставили на підтвердження і вона була провалена. Дякуючи зусиллям ведучого засіданння з другого разу було підтримано законопроект в цілому. Самоврядування в Україні залишилося повсюдним, як це записано в Конституції і Хартії. А от дехто "взяв і зробив" ось так:

Результати голосування фракції «Самопоміч» за законопроект 4772

Що маємо в результаті? Децентралізація таки рухатиметься далі, міста обласного значення, зі Львовом до речі включно, матимуть нові можливості об'єднання з прилеглими громадами в тому числі без проведення виборів. Тобто ще одну істотну перепону для розвитку успішних ОТГ в тому числі, навколо міст подолано A who is who для розвитку самоврядування тепер вкотре підтверджено.

P.S. Особлива подяка всім, хто вірив і боровся до кінця за ухвалення цього важливого законопроекту!

Про акт вандалізму, який днями трапився у Гуті Пеняцькій, дізнався не лише з медіа. Розмовляв з головою Бродівської районної ради та кількома депутатами. Отримав розширену інформацію від секретаря Державної комісії з увічнення пам'яті, директора комунального підприємства "Доля" Святослава Шеремети з місця події.

Щодо оцінки того, що сталося: тут все просто, товариство. Наміри продовжити "війну пам'ятників" і далі вбивати клин між українцями і поляками більш, аніж очевидні. Як, зрештою, кому це вигідно. Тому йдемо далі. Дії Нацполіції цілком адекватні - кримінальне провадження відкрито. Чекаємо і на активну роботу у напрямку виявлення зловмисників і від управління СБУ у Львівській області. Зрештою, можливо і актуальний привід для кадрових рішень на рівні району, де це сталося.

Мав також розмову з Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Польща Яном Пєклом. Повністю порозумілися. Кілька разів обговорили те що сталося з Олегом Синюткою – головою ЛОДА. Завтра, 11 січня, заступник голови Львівської обласної ради Володимир Гірняк буде також на місці інциденту. Оцінимо, чим можемо зарадити, що можемо спільно і разом зробити із відновлення цього меморіалу.

Верхрата (зверху) vs Гута Пеняцька (внизу) – 10 відмінностей, а то й менше. Почерк - той же …

Отже, наш основний месидж для польських (і не тільки) друзів: місцева влада на Львівщині НЕбезпорадна до провокацій і глупості, навпаки – солідарна у позиції неприпустимості воєн з надгробними пам'ятниками у ХХІ столітті та невідворотності покарання за розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Збігається вона з точкою зору директора української урядової установи – Інституту національної пам'яті. Маю надію, що в цьому нас підтримує і більшість немаленького і впливового корпусу народних депутатів від Львівщини.

А ще принагідно хочу зауважити, що з проханням зайняти саме таку безкомпромісну позицію щодо провокацій з руйнуванням пам'ятників на польському боці неодноразово звертався до регіональної виконавчої та самоврядної влади і найвищого керівництва Республіки Польща (в особі, приміром Спікера Сенату пана Карчевського). І не тільки особисто, а на основі ухвалених (і навіть люб'язно перекладених) офіційних рішень Львівської обласної ради. Тож саме тепер, сподіваюся, на тотожну позицію наших польських колег стосовно Верхрати і не тільки.

Одвічний ворог він хитрий, сильний і тільки чекає на те, щоб нас посварити...

Але ж і ми мудрі, чи не так?

Завершилася крайня у 2016 році поїздка на схід України для автора блогу. 24-а за рахунком. Деякі роздуми з цього приводу а також про плани у цьому блозі.

Стан волонтерської справи

Крива активності добровільних помічників військових таки упевнено рухається донизу. Ознак цього явища дуже багато: від коротких розмов на «блоках» (де кожна волонтерська машина впадає в очі оборонцям) – до результатів спілкування на місцях дислокації військових підрозділів із Героями. Схожа ситуація і на місцях, в тилу, так би мовити.

Причинами, окрім економічних негараздів, насамперед є психологічне виснаження самих учасників – третій рік пішов як. До формули «Волонтери? Ні, не бачили!» ще не дійшло, проте...

Прогноз автора, коли запитують, коли, мовляв, це закінчиться, стає ще більш песимістичним. Сьогодні це виглядає так: «фаза завершення війни через здобуття перемоги настане в режимі «через 10 років +...». Тому найстійкішим учасникам серіалу під назвою «Моя волонтерська діяльність» слід добре розраховувати на власні сили та можливості. І, звісно, бути певними, що потребуючих у справі, яку робите, є дуже й дуже багато.

Дорогою до бійців на передову

Акценти 2016-го і плани на прийдешній рік

У калейдоскопі власних волонтерських поїздок упродовж 2016 року важко виокремити найважливіші і найбільш значущі справи. Але поза тоннами вареників і домашніх смаколиків упевнено бачимо реальні результати.

Отже, у фокусі традиційно Луганщина. Співпраця на рівні окремих районів та міст Львівщини і Луганщини, інформаційний прорив у вигляді мовлення FM «Галичина» на сході, десятки поїздок діток на Львівщину, допомога українською книжкою бібліотекам прифронтових районів, дитячі майданчики, культурна експансія кращих колективів на обох теренах, обмін вчителями...

Власне, саме ці акценти, покликані вщент розгромити тези про різні сорти України, нахабних сєпарів і злих бандерівців та початки інформаційної боротьби, які були визначальними для автора і нашої невеличкої волонтерської команди цьогоріч. І саме їх ставитимемо собі на вістря боротьби за перемогу у 2017.

Зустріч львівських педагогів, які повернулися з Луганщини, там протягом місяця вони навчали місцевих школярів

Що найбільше бракує на цьому марафоні довжиною «10 років +»?

Зміни візуальної картинки у прифронтовій території. Від слів «Відродимо український Донбас» час вже переходити до справи. Так, сьогодні, слід визнати, що вся місцева влада, як виконавча так і самоврядна, має перейти від роботи в режимі служби надзвичайних ситуацій до роботи на місцевий розвиток. Мають коштом державного і місцевого бюджетів розпочатися роботи на десятках і сотнях об'єктів соціальної сфери: амбулаторіях, садочках, школах. Усі УФСІ, Світові Банки, ПРООНи і інші міжнародні інституції мають впрягтися в цю роботу.

Саме на українському сході мають розпочатися нові будови суперсучасних лікарень майбутнього (не плутати з тим, що не склалося), центрів соціальних послуг, хоспісів, прозорих будівель нової поліції. А ще – має розпочатися реальна програма будівництва масового соціального житла як для спеціалістів бюджетної сфери готових працювати на Луганщині, так і для того, щоб відселити ні в чому невинних людей з «лінії зіткнення».

Вкрай важливим фактором, здатним змінити багато уявлень про схід і життя в прифронтовому регіоні, є питання реконструкції дорожньої інфраструктури і освітлення автошляхів. У вищезазначених напрямках, з реалізацією яких держава Україна, на жаль, продовжує запізнюватися, і заховано наближення дати остаточної перемоги над ворогом у часовому режимі «10 років +». Бо на територіях, які тимчасово контролюються терористичними урядами, так званих ДНР і ЛНР, нічого з вищеописаного не відбуватиметься. За ці мінімум дві п'ятирічки має бути збудована зрозуміла для пересічного погляду картина і перспектива частини України, що стрімко розвивається до межі лінії «нуля», за яким залишиться сірість і убогість, підсилена менеджментом «руського міру».

Проникність через КППВ і не тільки зумовить постійне обговорення контрастів, що лише ростимуть, які не перебити ніякою пропагандою. Це власне не варіант КНДР і Республіки Кореї, бо на залізну завісу окупанти не наважаться. А відтак істотні відмінності соцрозвитку і рівня інфраструктури зумовлять ріст критичних і протестних настроїв до окупантської терористичної влади за «нулем», безліч можливостей для агентурної роботи, партизанщини, і всього іншого, що спростить перемогу.

Звісно, що у виборі, на що мають іти державні гроші – на відбудову прифронтової зони (у спосіб і з метою описаній кількома реченнями вище) чи на переозброєння, нові ПВО і розробки ракетних комплексів та авіації, автор блогу у 2016 році обирав власне другий варіант. Причому, якщо у 2015-му і 2016-му це слід було робити беззастережно, то у 2017-у ситуація мала б змінитися – власне через розуміння часових перспектив виникнення можливостей для перемоги над ворогом.

Так, новітні «Вільхи», «Громи», «Горлиці» є критично важливі для успіху в обороні і задля перспективи наступальних операцій. Проте перемоги даватимуться значно більшою кров'ю, коли не буде передумов для широкого незадоволення громадян України, які сьогодні мешкають на окупованих територіях. А пробити міцний щит кремлівської пропаганди можливо лише сукупними заходами, переліченими кількома реченнями вище. І чи не найскладніше в питаннях соцрозвитку на сьогодні – воля найвищих посадових осіб розпочати цей процес.

«Вільхи», «Громи», (на фото), «Горлиці» є критично необхідні для наших бійців задля успіху в обороні України

24-а поїздка

Окрім дороговказів на майбутнє і власного рецепту для #перемога, короткий звіт про цю крайню поїздку. Два буси, набиті доверху домашніми смаколиками, які так люблять на передовій, виконали функції посередників – все вже в хлопців. Один з батальйонів героїчної «двадцять четвірки» отримав у дарунок джип "Міцубісі", львівські нацгвардійці та бродівські розвідники докомплектувалися разом з 24 ОМБр господарським реманентом, а один з батів «вісімдесятки» ось-ось отримає вкрай необхідний кабель.


Схід. Передали одному з батальйонів такий потрібний їм автомобіль

16 бібліотек Новоайдарщини отримали по комплекту з 52 одиниць сучасної української книжки. А Луганській ВЦА дістались у подарунок кілька дідухів і Вифлеємський вогонь. З нашими партнерами з місцевої влади обговорили перспективи чергових вчительських та культурних обмінів. А ще передали солодкі подарунки для дітей з місцевого інтернату. Як тільки спадуть морози на місці загибелі українських Героїв буде встановлено ще два привезені вже хрести. А ще море зустрічей, рукостискань з оборонцями східних рубежів, домовленостей на наступні поїздки тощо. Двох Героїв з Нацгвардії, котрі отримали відпустку, відвезли додому на Львівщину.

Привезли у Луганську ВЦА Вифлеємський вогонь Миру – символ нашої єдності

Ось така видалася моя 24 за власним ліком поїздка. Дякую всім, хто допоміг, долучився і терпів відсутність вдома усіх членів нашої волонтерської команди.

Усіх із прийдешнім Новим роком та Різдвом Христовим! Віримо у перемогу!!!