Цікаво, що лежить в основі теїзму ? А деїзму ? А креаціонізму ? Цікаво, а що лежить в основі фундаменталізму ? Напевно таки догматизм. А що ж лежить в основі атеїзму ? Гордість ? Ні – здоровий глузд. Чи варто говорити, наскільки викривлене уявлення віруючих людей про атеїстів ? Жоден з віруючих і не підозрює, що майже кожен атеїст вважає себе не стільки атеїстом, скільки скептично налаштованим агностиком. Розглядаючи всесвіт неепірично, судячи про речі лише з їхнього зовнішнього виду і не розбираючись у суті цих речей ми приводимо одне одного у прірву невігластва. Це своєрідна теорія «несприйняття» очевидних фактів, яка виводиться із спостережень за духовними скитаннями багатьох екзальтованих догматиків, що стараються якимось чином спростувати теорію еволюції. Гордість призводить до самовпевненості, самовпевненість – до відстоювання власних позицій у супротив очевидності. І про це можливо говорити вічно.

                Однією із найрозповсюдженіших логічних помилок віруючих є твердження, нібито атеїсти вважають людський інтелект вершинним розумом у всесвіті. Підлаштовуючи науковий метод таким чином, щоб викривити суть пізнання речей, вони намагаються виставити вчених своєрідними науковими догматиками, що, пізнавши один факт, вважають, що пізнали усе. Міф. Насправді ж ви не зустрінете жодного вченого, який би стверджував свою першість в інтелектуальному розвитку навіть серед своїх колег. Вчені надто емпіричні, щоб виводити себе на перше місце у всесвіті, адже їм невідомо про існування інших форм життя. Ми дізнаємось про факти за допомогою нашого мозку на сьогоднішньому етапі розвитку. Інша справа виходить, якщо розглядати людський розум у локальних рамках нашої планети. Тут ми приходимо до очевидності. В результаті еволюції видів, зокрема еволюції людської свідомості, що відбулася завдяки регулярним змінним факторам навколишнього середовища, ми отримали базис розвитку нашого мозку. Нейропластичність дозволяла і дозволяє нам переходити на нові стадії еволюції. Таким чином ми можемо стверджувати своє інтелектуальне верховенство на планеті Земля. Щодо всесвіту, то можливість існування більш розвинених форм життя ніким не заперечується, а, навпаки, виводиться, щоправда гіпотетично. Навіть ворог усіх віруючих, «інтелігентний атеїст» Річард Докінз не виключає, що, можливо, інопланетні види уже давно за нами спостерігають, але не вирішуються іти на контакт, адже ми для них – мурахи. Та все ж людський мозок не ідеальний, що доведено науково, усе решта – домисли.

                Атеїстам непотрібно доводити відсутність чого-небудь. Якщо ви сперечаєтесь із безбожником, то доведіть присутність у всесвіті (чи поза всесвітом) існування, наприклад, бога. На кожен аргумент у користь існування бога вчений-атеїст знайде по десять контраргументів у користь існування законів, що виконують ту чи іншу роботу без божественного втручання. «Але ж існував початок… існує причина усіх наслідків». Безперечно, існує. Але другою розповсюдженою помилкою людського світосприйняття є схильність до надприродних пояснень природного. До тих пір, поки Дарвін у 1859-му році не видав «Походження видів» ми гадали, що існуючі форми життя були сталими завжди, не розуміючи факт існування біологічної схильності до змін усього живого. Відтоді, як Ньютон пояснив явище веселки, ми перестали вірити у її символічно-біблійне виникнення. Поступово, усе більше і більше дізнаючись про світ, ми заповнювали прогалини природніми матеріальними поясненнями. І те ж саме очікує на масу інших прогалин, які віруючі люди заповнюють богом, допускаючись таким чином ще однієї логічної помилки.

                Віра в існування бога – парадокс, що криється у нашій природі. Однак віра у його відсутність – це щось нове. Згадуючи Бертрана Рассела, чи можемо ми вірити в існування порцелянового чайника, що обертається на орбіті Юпітера ? А в його відсутність ? А якщо існує книга, що уже як 2000 років доводить нам його існування ? Він надто малий, аби побачити його у телескоп, і водночас ми не можемо стверджувати, що його не існує. Ні, це не віра у його відсутність – це знання того, що існування такого чайника є досить маловірогідним. Звісно, ми можемо придумати пояснення, що у нас немає якого-небудь органу, аби його помітити, чи наше світосприйняття є надто суб’єктивним, аби довести його відсутність. Та чи можливо довести його присутність ? Навряд. Чи можливо сказати, що чайник є першопричиною усього у всесвіті ? Можливо, однак це буде суперечити науковим фактам і здоровому глузді. То яка причина віри у нього ? Трактат 2000 літньої давності, сповнений протиріч, дурниць і, тим не менш, мудрої філософії, що варто застосувати повсякденному житті, відкинувши усю нісенітницю, яка з нею пов’язана.

                Діапазон сприйняття факів і справді обмежений. Людський організм недосконалий. Ми такі, якими є, і цього неможливо заперечити. «Тоді як ми можемо стверджувати відсутність бога ?» - запитає віруючий. Ми цього і не стверджуємо – ми лише виводимо висновки, виходячи із політики вірогідностей. Питання до віруючих: навіщо стверджувати існування бога ? Людей не влаштовує незнання, адже усе в природі має чітку завершеність. Незнання – незавершеність. Та чи не легше сказати собі, що ми просто цього не знаємо ? Звісно, можна придумати пояснення на зразок: «Бог знаходиться поза нашою природою. Він – трансцендентний». Та хіба це доказ ? Чи бог не потребує доказів ? Тоді який у цьому сенс ? Ми повіримо в існування всевишнього тоді, коли знайдемо беззаперечні факти його присутності, що не піддавались би поясненню жодним матеріальним законом.  А до тих пір ми будемо жити, насолоджуючись буттям і відкинувши писання старовинних книг, створених людьми, чиї знання про всесвіт були набагато меншими, ніж знання сучасної середньостатистичної людини.

                Фатальна помилка віруючого – це ствердження існування надприродного, спираючись на особистісні відчуття. Тут уже йде логічне протиріччя. Віруючі звинувачують науку у локалізмі поглядів на існуючі речі, говорячи, що усе що ми можемо сприйняти – це результат роботи нашої нервової системи і обмежених можливостей нашого організму. При цьому вони стверджують, що відчувають бога, і відчувають не нервовим імпульсом чи миттєвим викидом гормонів, а… душею. Такі люди не здатні розглянути власне почуття з точки зору психології – ні, усе це провидіння господнє. Виникає питання: чому ж одні відчувають присутність божу, а інші – ні ? Чому багаторічні спеціалісти у різних сферах науки, дізнаючись усе більше фактів про навколишній світ, не сміють спиратись на власні локальні почуття, нехай як би вони не заперечували їхнім віруванням ? Наш організм – дивна річ. Процеси, що у ньому виникають, можуть змусити повірити у існування субматеріального. Та це буде лише ілюзією, породженою матеріальними факторами.

                Велика кількість особливостей людської психології дає підставу креаціоністам доводити втручання божої руки у наш організм. Серед таких – альтруїзм. Чому, озираючись на егоїстичну еволюцію видів, ми відчуваємо співчуття до ближнього ? Справа, знову ж таки, закладається у нашому минулому. У часи, коли наші пращури жили у малих спільнотах, альтруїзм, себто милосердне ставлення до свого родича чи знайомого, допомагав вижити. Було сподівання на взаємну доброту. Виживання виду забезпечувалось завдяки сімейному відбору. Те саме ми можемо бачити й нині. Самка-шимпанзе готова за будь-яку ціну рятувати своє потомство, аби продовжити рід у жорстокій природній конкуренції. У неї, як і в нас, це записано в генах. Альтруїзм сприяє виживанню виду – ось основна еволюційна передумова людської доброти. Приписування ж доброті божої першопричини настільки ж безглузде, як і заперечення очевидної теорії еволюції. Так і з іншими ментальними особливостями людини. Усі вони мають природню передумову. Усі вони є наслідком егоїстичної поведінки гену. Але, як казав Дарвін: «Люди – перші істоти у природі, здатні покинути власну біологічну суть боротьби». Ми здатні на співчуття, наші лікарі боряться за життя людини до останнього, ми допомагаємо одне одному – усе це наслідок конкуренції минулого, систему з якої немов урок нам потрібно винести на сучасний світ, залишивши егоїзм, немов атавізм у минулому.

                То чи існує бог ? Нам це невідомо. Ми не знаємо цієї таємниці, однак припускаємо, що існування божества можливе з тою ж вірогідністю, що й порцелянового чайника на орбіті Юпітера. Ми знову прийшли до початку статті. Атеїсти не стільки що-небудь заперечують, скільки вираховують відсоткову неможливість існування трансцендентного божества. Віруючі полюбляють вводити в оману софізмом і демагогією, яку вони подають під соусом філософії життя. Та розсудлива людина одразу ж відрізнить демагогію від філософії, а софізм від наукової статті. Велика кількість мислителів застосовували віру в бога для створення невмирущого сенсу буття. Серед таких – Лев Толстой. Екзистенціальна криза привела його до віри, яку він згодом заперечив, давши своє визначення життєвому прагненню. І визначення це не збігається із теософічними уявленнями більшості сучасних віруючих. Однак Толстой був однією із найрозвиненіших особистостей свого часу, унікальною людиною, просвітителем і воістину великим філософом. Одним словом – генієм. Люди, подібні йому, мають право критикувати і відшукувати сенс у чому завгодно. Його ж сенс життя закладався у праці. Та чи мають право критикувати ті, хто, ставлячи догмати своєї віри поперед усього, заперечує очевидний перелік фактів ? Клірики і догматики, теософи і креаціоністи – усе це пережитки минулого, атавізми і рудименти суспільства. З розвитком науково-технічного прогресу як результат еволюції ми вивільнимось із мороку минулого. Амінь !

                                                                                           P.S. Стаття написана віруючим безбожником.

Ті, хто каже, що атеїстам потрібно змінювати календар – самі не розуміють, що говорять. 

 

 

 

«Людина – вінець еволюції видів», - саме таке твердження ви можете почути у будь-якому документальному чи науковому фільмі. Насправді ж це розповсюджена помилка, адже завдяки своїй природній еволюційній пластичності люди будуть набувати усе новіших форм розвитку з плинністю часу. Біологічна еволюція безкінечна, адже вона залежить від змін у середовищі суб’єкта. Зміни ж у природі відбуваються повсякчас. На відміну від біологічного розвитку інтелектуальний має чітко визначені межі, які встановлює людина. Якщо межа для однієї – це документальний фільм з телеканалу РЕН-тб, а для іншої – лекція знаного науковця, то ситуація з межею розвитку чітка, немов хороший зір. Біле, як відомо, не в змозі існувати без чорного. У всього у природі існує антипод, дзеркальна протилежність того чи іншого явища. XXI століття відобразилось на житті людства не лише бурхливим розвитком науки й прогресу, а й діаметрально протилежних понять – антинауки й марновірств. На фоні створення нових видів транспорту, що своїм енергоспоживанням зекономлять не лише планетарні, а й людські ресурси, почали з’являтись критики процесу технічної еволюції. Популярності набула псевдонаукова теорія плоскої Землі, загальна теорія змови проти людства, теорія «минулого четвергу»… Ці, а також інші припущення, само собою, не володіють жодним обґрунтованим аргументом, і якщо розібратись детальніше у їх суть, то ви виявимо, що створюють їх з ціллю подальшого сповільнення науково-технічної еволюції. Чому це так ? На це питання я постараюсь дати відповідь у цій статті.

                                                               Теорія «несприйняття»

                Важко не погодитись із тим фактом, що останнім часом набули популярності застарілі концепції світосприйняття. До таких належать уже приведені вище теорії «минулого четвергу» і «плоскої Землі», теорія космічної змови, теорія харчової змови… Якщо розібратись детальніше, то ми виясним, що мракобісних теорій нині є безліч і майже кожна з них торкається тої чи іншої частини нашого життя. Теорії змов знаходять у фармацевтиці, політиці, економіці, науці… Останнє - найнебезпечніше, адже стосується галузі, безпосередньо спрямованої на розвіювання подібних ілюзій. Та якщо кожна людина, що володіє доступом до інтернету і яка на більш-менш елементарному рівні навчилася монтувати відео, має право створювати найрізноманітніші, інколи (майже завжди), нісенітні припущення, то чому б і мені не вивести власну теорію ? Називається вона, як можна було вже прочитати, теорія «несприйняття». Закладається вона в тому, що людська свідомість, будучи еволюційно налаштованою на буквальне сприйняття навколишніх факторів, свідомо вибирає більш привабливі і водночас простіші пояснення для себе, ігноруючи не лише науковий метод, а й елементарну логіку. Іншим словом людина не сприймає детального розбору питань, ставлячи в противагу їм власні ілюзорні уявлення щодо суті цих питань. Для наочного прикладу візьмемо веселку – одне із найкрасивіших оптичних ілюзії в атмосфері і в природі взагалі. Ключові слова тут – «оптичних ілюзій», адже жодна магія, яка б впливала на красоту цього явища, відсутня. Мимоволі пригадуються слова англійського поета Джона Кітса про те, що Ісаак Ньютон, пояснивши явище веселки, розібравши її на сім кольорових спектрів і заперечивши біблійне трактування, зруйнував магію і красоту природнього фактору. Саме через унікальність і незвичність пояснення містичного багато людей усвідомлено піддаються індоктринації з боку магів і шарлатанів, які, в противагу науковим поясненням, наприклад, походження людини, виводять власну теорію божественного початку. Несприйняття правди через відсутність естетичної насолоди для мозку і свідомості – це розповсюджена помилка багатьох традиціоналістів. Подібний світогляд призводить до плачевних результатів, і доказ цьому – історія, а саме – інквізиція. Якби ми розвивались лише шляхом теософічного світосприйняття, то не лише б не досягнули таких вершин технологічного генію, як комп’ютер чи космічна ракета, а й заперечили б фундаментальну особливість власної природи, а саме – потяг до невідомого. Врешті-решт популяризації б набула містична література, яка б суттєво відрізнялася від її сучасного виду, і більше б нагадувала «бестселер» серед мисливців на відьм, виданий у 1486-му році Генріхом Крамером і Якобом Шпренгером під назвою «Maleus maleficarum», що в перекладі з латині означає «Молот відьм».

                Насправді ж розвіювання міфів наукою – це не знищення краси і неповторності. Як на мене, пояснення будови людини структурними одиницями атомів куди більш прекрасніше, аніж міф про те, що Господь створив нас із глини. Еволюційне походження людини у сучасному виді – це одне із найпоетичніших і найзахоплюючих явищ, які лише існують у природі. Прогресуючи, набуваючи нових форм і позбуваючись рудиментів, ми дійшли до максимальної точки розвитку на сьогоднішній день, точки, естетично і розумово привабливої, точки, яку жодне слово у світі не описує краще, ніж слово людина. Наша планета – колосальне сховище загадкових явищ, всесвіт – безкінечне. І хіба той факт, що зірки зроблені не із вогню, а плазми, розплавлених металів і рідкого гелію якимось чином руйнує красу і поезію ? Ілюзорна краса чи реальна ? Вибір за вами.

                                                                              Освіта

                Освіта впливає на велику кількість речей. Людина, що не отримала достатньо знань у школі про монголо-татар, буде в подальшому житті уявляти їх як азіатів, одягнених у лахміття, що скачуть на коні й випалюють усе на своєму шляху. Недостатньо хороші знання з біології, а конкретно з антропогенезу, можуть призвести до того, що в людини буде складатись максимально примітивне уявлення про еволюцію видів у природі. Зазвичай знання у цій сфері у більшості населення мого регіону обмежуються наступною формулою: людина пішла від мавпи, собака від вовка, кіт від тигроподібних. Це неприпустима помилка нашої системи освіти, що в подальшому здатна обернутися катастрофічними наслідками. Розповсюдження набувають теорії про те, що піраміди в Гізі побудували інопланетяни або ж надумані «древні цивілізації». Люди, глядячи на велич древніх кам’яних споруд, задаються питаннями: яким же чином примітивні єгиптяни змогли підняти таку величезну кількість блоків на таку висоту ? Бажаючи детальніше дізнатись про процес спорудження, людина прямує за відповідями до інтернету. Аж раптом вона відшукує правду ! Дізнається істину, яку від неї, нібито, приховували. Виявляється, і піраміди, і стоунхендж були споруджені лімурійцями на замовлення атлантів. І в підтвердження цій нісенітниці канали, на зразок РЕН-тб, викладають думку «експерта», якими, зазвичай, бувають уфологи, або екстрасенси. Боляче дивитись, як державні телеканали навмисне задурюють голову своїм громадянам. Чи варто тут говорити про змову ? Дізнаємось пізніше. Зазвичай у подібних передачах можна почути думки кого завгодно, але не вчених і спеціалістів. Інколи, звісно, запрошуються справжні експерти, однак їх слова майже завжди вириваються із контексту. Аби бути краще усвідомленим у цій сфері пропоную ознайомитись із творчістю російського популяризатора науки Олександра Соколова, канал якого, «Антропогенез. Ру», ви зможете знайти у Ютубі. Для кращої уяви браку знань через відсутність освіти приведу наступний приклад.

Уявіть громадянина Б., що живе у країні Г.. Б. – людина не примітна. Працює багато, заробляє мало. Книжок не читає, новини не дивиться. Одним словом - стерв’ятник. І ось він натрапляє в інтернеті на інформацію про те, що Земля насправді плоска. Інформація його зацікавила, адже залишки шкільної програми у його голові ще залишились, і в них, наскільки він пам’ятав, Земля була круглою. Дедалі глибше занурюючись в інформацію, він дізнається, що будь-яка згадка про круглу Землю – брехня, а всі фотографії – підробка. Очевидним є те, що Б. провірить у подібну нісенітницю, як і в будь-яку іншу, адже відсутність справжніх знань породжує у ньому кризу особистості, почуття неповноцінності. Відчуття ж, ніби ти знаєш те, чого не знають інші, робить громадянина впевненішим і, звісно, дає йому право на дискусії

                То чи справді піраміди побудували інопланетяни ? Ні. У більшості сучасних людей надто стереотипне уявлення про древні народи і їм невідомо, що так звані «примітивні єгиптяни» працювали із камінням сотнями років, а людство – десятками тисяч. Тому на момент побудови пірамід людина давно досягнула вершини майстерності у справі не лише роботи з твердими матеріалами, а й у спорудженні будівель різного типу. Ще один розповсюджений міф – це омана про те, що камінь для спорудження пірамід привозився із далеких земель морем і що кожна камінна брила важила не менше кількох десятків тон. Насправді ж каменоломні, з яких добували матеріали для побудови, знаходяться неподалік від самих споруд. Вага ж гранітних блоків зрідка перевищує поділку у три тони, що було більш ніж достатньо, аби люди могли пересувати їх на окрему відстань.Те саме стосується і стоунхенджу, і ще багатьох древніх споруд, побудову яких некомпетентні люди, посилаючись на думки сумнівних експертів, приписують будь-кому, але не людям.

Шкідливий вплив мас-медіа на суспільство виражається у багатьох речах, одна з яких – це недостатня обізнаність у тих чи інших сферах знання серед населення. Сумно, але правдиво. Саме тому основна ціль майбутнього – це створення ґрунтовної і якісної системи освіти, яка б давала корисні знання не лише якісно, але й цікаво. Інакше ситуація буде зберігати статус-кво.

                Змова – улюблене слово конспірологів і людей нижче середнього інтелектуального рівня. Мінімальні знання породжують підозру, середні – припущення, великі – розуміння. По цій схемі влаштоване все суспільство так званих прихильників теорії змови, що закладається у наступному: існує невелика група людей, що контролює усі сфери суспільного, економічного, наукового й політичного життя. За наказом цієї групи створюються штучні кризи, обвали або зростання цін, розпочинаються або завершуються війни. І, якщо чесно, то я, у якійсь мірі, дотримуюсь подібного світогляду. Створення системи монополій – це невід’ємна частина будь-якого капіталістичного суспільства. Очевидним є те, що корпорації, у рамках однієї держави, чи транскорпорації, у рамках усього світу, об’єднуючись задля спільного зиску, контролюють ціна або ж створюють дефіцити чого-небудь. Це нормальне явище для капіталізму, про яке писав ще Маркс. Та я говорю про інший вид змови.

                Віднедавна в інтернеті, переважно у Ютубі, з’явилося маса джерел, в яких люди сумнівної освіти, навченості і розуміння викладають абсолютне псевдонаукове безглуздя. По невідомим мені мотивам вони стараються відшукати які-небудь прогалини в науці, спростувати й викрити зйомку Землі з космосу, нав’язати людям, на зразок громадянина Б., інформацію про те, що хмарами керують інопланетяни на шатлах марки «Зевс» і ще багато-чого. Кілька днів тому відбувся історичний пуск Falcon Heavy, який здійснила приватна компанія Ілона Маска SpaceX. На сьогоднішній день це найбільш вантажопідйомна та найпотужніша у світі ракета, що своїм вводом в експлуатацію значно здешевила і спростила польоти у космос. Це ракета, яка зможе не лише доставляти вантажі на Марс, а й на інші планети: від Меркурія й аж до Плутона. Врешті-решт, це ще один крок на шляху до освоєння космосу, а конкретно Марсу, сповнений символізмом і гордістю за людський геній. Про особистість Ілона Маска й говорити не слід, адже це – геній, який своїм образом не лише популяризує науку серед молоді, а й показує, чого можна досягнути інтелектуальної працею. Та не пройшло і кількох годин після запуску ракети, як у мережі уже з’явились перші викривачі, що розбирали політ по деталям і, беручи висновки із пальця, доводили, що вертикальна посадка ступенів ракети – монтаж, а трансляція із них під час польоту – комп’ютерна симуляція. Знайшлись особистості, що твердили, нібито у запуску немає нічого особливого, що Маск украв ідею, що Маск…, Маск…, Маск… Постає лише одне питання: кому вигідні подібні репортажі ? Кому вигідно, аби люди не вірили у прогрес ? Змова… Можливо, неусвідомлена, можливо, не пов’язана, між собою, але вона існує. Змова проти науки, прогресу і здорового глузду, породжена відсутністю якісної освіти у наших школах.  І все це подається під соусом сенсації.                          

Висновок

                Сучасне покоління, попри всі аспекти і негаразди, які воно інколи влаштовує, міркує, в переважній більшості, більш критично ніж минуле. Це пояснюється всебічним розвитком людства. Дітям 90-х були недоступні інтернет і комп’ютери, діти ж 2000-х виросли у цифровому середовищі. Пізнаючи інформацію, людина набуває власної думки. Сьогоднішня молодь куди більш усвідомлена в політиці і куди менш сприйнятлива до сумнівної інформації. Критичне мислення увійшло в моду, що доводять мітинги в Росії. Покоління, що зростало в епоху комунізму, отримуючи величезну дозу радянської пропаганди майже щодня, природньо більш довірливе. Радянська ідеологія навчала дітей мислити критично в науці, тим часом як у політиці цю критичність вона поступово умертвляла. Природньою ж реакцією на офіційний дозвіл всіх церковних конфесій після розвалу СРСР був потяг до всього паранормального і містичного, як своєрідна реакція на нав’язаний радянський атеїзм. І по сьогоднішній день схильність до віри проявляється у старшого покоління у вигляді містифікацій, теорій змови і нісенітних викривань. Звісно, це стосується не всіх, адже я знаю багато прикладів емпіричного світогляду у людей старшого покоління. Та попри всі думки і погляди нам потрібно розуміти одне: майбутнє потребує цікавості з боку сучасного. Воно належить не догмам чи стереотипам, а поняттям, що знищать ці два терміни, адже лише будучи максимально вільними ми зможемо досліджувати життя єдиного механізму, під назвою всесвіт. Усе це повинно об’єднуватись лише під одним гаслом, одним фактором: наука заради прогресу, прогрес заради науки.

 

 

 

Про трагедію під Крутами написано тисячі статей, сотні есе і десятки книжок, кожна з який по-своєму описує і бачить події, що відбулись століття тому. «300 спартанців», «300 козаків», «300 героїчних душ» - усе це епітети, які застосовують різноманітні автори до людей, що перебували у віковому стані дитини у момент, коли куля проткнула їхні груди і вони зрозуміли, що це останнє відчуття, яке вони усвідомлять перед тим, як їхню душу підхоплять янголи… або демони, хтозна ? Та майже жоден із авторів чи то навмисно чи то не усвідомлено не бажає згадувати про те, що у крутянців були сім’ї, захоплення, почуття і бажання жити. Їм був властивий природній страх, який вони, скоріш за все, відчували, борячись із червоногвардійцями, почуття ненависті й жалю, образи й боягузливості. Усі вищеперераховані фактори – природні константи, які закладені у нас еволюційно, тож не враховувати їх, говорячи чи то про героїв, чи про жертв, неможливо. Страх закономірний, адже без нього не було б видатних особистостей, що, поборовши його, набувають величчя. То хто ж такі крутянці, герої чи мученики ? Люди, які не уявляли, що їх нащадки зроблять із них взірець. Правда полягає в тому, що будь-який герой себе героєм не вважає, адже героїчність йому приписують люди, яким подвиг іншого надає своєрідні переваги. Герой – це, в першу чергу, людина, яка чимось пожертвувала задля просування тої чи іншої ідеї. У даному випадку жертва являє собою життя. А що генерали ? Сиділи у потягу, чекаючи, поки юнаків розірвуть на шматки куди більш досвідчені й навчені вояки. Ситуація перебивається калькою на сучасні події, чи не так ? Змагаючись, вони вірили в ідею, що на той момент здавалась ілюзорною, а загинувши, залишили після себе вчинок, розсудити який доводиться нам, нащадкам. Герої чи гарматне м'ясо ? Не кожен герой може зватись героєм, якщо розглянути його вчинок детальніше, але, оглядаючись на історію, ми зрозуміємо, що саме гарматне м'ясо чинило героїчні справи. Історія знає чимало випадків самопожертви в ім’я ідеї, а цей – один із самих відомих. І це ваша справа, засуджувати чи захоплюватись, адже історія надає право на обидва цих почуття. Та важливо зрозуміти, що попри всі суб’єктивні ставлення сто років тому людство втратило понад сотню молодих історій, кожна з яких, при правильному розвитку подій, могла б стати унікальним випадком, створивши міцне підґрунтя для нащадків, якими являємось ми.